Епізод 37

• В сенсі ти не подумав!? - кричала в трубку Іванна, - тобто ти не додумався до безпеки?! Як ти взагалі до своїх років дожив?!

Джозеф стояв біля входу, чекаючи коли Іванна роскаже Грегорі все що думає про його вміння думати наперед. На вулиці помітно холоднішало, серпень тихенько доходив кінця. У відділі робота кипіла, вони перевіряли запити на такого чоловіка. Чоловік сів за стіл і передивився: чи фіксувався телефон? Трохи почесавши кучеряву голову і розмявши шию, він дивився в програму. 

• Ів! - крикнув він, - Є!
• Я тобі перезвоню, - сказала Іванка, - що є?
• Фіксація номеру телефону. Він кудись дзвонив. Є жалоба від жінки Елізабет Клоуфорт з селища Луї на дивний дзвінок в домашній телефон. 
• Луї? - жінка проковтнула слюну і сіла до нього, - чи не той Луї що я думаю.
• На жаль той самий, Північний Девон, графство Девоншир.  Звідти, у містечку там був вокзал пам’ятаєш, коли їхали. Там згадки чоловіка, схожого по опису за нашим душегубом. І ще, те що я хотів сказати, - відкрив фотографії померлі, - пам’ятаєш ти казала що в селі твоєї бабусі на Слобожанщині…
• Сумщині.
• Так, вибач. Ти казала що у тому селі було 3 сім’ї на село. І тому деякі діти були схожі одне на одного. Ти казала у двох хлопчиків, твоїх троюрідних братів, були однакові ямочки на підборідді і родинка на пятках.
• Ну так.
• Ти не помітила дещо схоже в них? Придивись.

Іванна Гадзько присіла ближче і довго дивилась. Це були фотографія, дівчатка відрізнялись помітно, і тут у двух вона все-таки дещо помітило, що змусило її приблизити ноутбук до себе.

• Помітила? - з вогнем в глазах запитав почеркознавець.
• Зуби. У Амелії Спенсер і Бернадет Грейс два нижніх ікла однаково криві. Аж надто схожа кривизна. 
• Ось бачиш. А ще зверни увагу на онуку Сліпмака. В неї нижнє ікло теж криве.
• І ще, шотландку ідентифікували. Це Кімберлі МакФішер, 15 років. Важкий підліток, часто втікала з дому. Ось тому думали що повернеться. Зв’язались її бабуся, вона збрехала що їде до лагеру.
• Ось і маєш. Але я в 15 теж не думала головою.
• Але знаєш ще що, вона тобі нікого зовнішньо не нагадує.

Іванна знову придивилась. У дівчини світленька шкіра, темне волосся, очі зелена. Схожий дистальний прикус, висока, худенька.

• Розумієш про що я? - ще більше дивиться на неї, - може справа в Дрокленді пов’язана з більш старою справою.
• Якщо ти про це, то в цей час Бенедикт Вінтер вже не був в Великій Британії. 
• Дивись, тоді якщо це пов’язано з минулим вбивством. Коли загинула онука Френсіса? Де тоді був Бенедикт? 
• Україна, Одеська область.
• А значить, вбивця десь звідти. А значить, він близький родич останнього померлого. 
• Або інший зв’язок, але це не змінює. Нам треба в Північний Девон.

***

• Ага, зрозумів, - говорив по телефону Річард Марш, - тоді гарної дороги, дякую що допомогли в розслідуванні, - і припинив розмову.

На вулиці вже холодало, інспектор поморщився та зайшов в дім. Френсіс Сліпмак сидів в кріслі нерухомо. 

• Розумію, що ти вже знаєш результат, - почав чоловік, - так, сумно вийшло. Але ще буде дообслідування, інколи помилки бувають. 

Старий не реагував на нього. Трохи піджав губи, Річард продовжив:

• Але однозначно - ми продовжимо справу. Старий, не все втрачено.

Він підійшов ближче до крісла.

• Старий, - сказав чоловік, - мені справді жаль.

Старий Френсіс не відкликався. Річард опустив очі на підлогу і ледь не втратив свідомість.

• Ні, - лише міг сказати він, - ні-ні-ні. Старий!

Інспектор Марш намагався розтормосити Френсіса Сліпмака.

• Старий, ще не все так погано, - кричав Річард, - Старий! Результат тесту ДНК - не остаточна відповідь! Старий! Старий!

Річард Марш впав на коліна і здався лише коли його голос вже був зірваний.

• На що ти це зробив? - лише прошепотів він до мертвого.

Поряд лежала пуста банка снодійного. 

***

• Тобто ви через 2 дні будете? - здивувався Грегорі, - ага, он воно як. Ми через 30 хвилин почнемо роботу, наразі я домовився зі місцем. Координати дому я тобі закину. Все, бувай.

Бернадет сиділа в кріслі і посміхалась. 

• Тобто ти хочеш сказати, - Соломія, що сиділа на ліжку напроти, - ти не чоловік, а жінка?
• Ну суто технічна, - відповіла вона, - я чоловік з дисоціативним розладом ідентичності, одна з частин особистості, тобто я, ідентифікує себе як жінка.
• Звучить важко.
• Це доволі рідко, - сказав молодший Вінтер, налаштовуючи камеру, - тому я це вивчаю. 
• Зрозуміла, - сказала дівчина.
• Тобто вбивця в Дрокленді це хтось з мого минулого? - сказали вони, відкинувшись в кріслі і закинувши ногу на ногу, - слухайте, раз у нас компанія така, що має одне до одного питання, то ось і моє: а чого мене ніхто не подав мене у міжнародний розшук? Це ж найлогічніше, якщо мене не знайли локально. І чому не по всій країні подати у розшук? 
• Давай до роботи, - сказав Грегорі, блокнот і сівши в крісло.
• Пішли від розмови, - трохи надув губи піддослідний, - ну добре. Я думаю вам буде цікаво.