Епізод 29

Дорога з пошти не була чимось дивною чи підозрілою. Звичайна поїздка в середині липня. Стояла спека. Машина заїхала в ліс. Пахло свіжістю. Ліс був гарним. Навколо дерева, попереду дорога що вела до будинку в лісі. Ось вже видно фасад котеджу. Ще 2 тижні тому це був покинутий дім. Зараз його коричневі стіни не були обгорнуті плющем та мохом. Дубові ставні, що радше були декором, ніби сяяли. Двір був прибраний та говорив: в мене знову є хазяєва. Хоч натяки були раніше, так як огорожу раз на 5 років хтось змінював. Зараз він був чорного кольору. 

Бернадет, що особливо себе сьогодні наряджала, обравши для образу темнозелену сорочку, що вільно покривала тіло та краями закривав брюки-кльош до стегон. Відкинувши волосся назад, вона повернула праву руку до тримання пакунку. 

• Тобто ти стверджуєш, - почала вона, розглядаючи папір, - що ти не знаєш хто тобі пише? 
• Так, - відповів Грегорі, тримаючи руки у руля, - але є деякі думки. Ця людина знає всю ситуацію, тому можу сказати, що скоріш за все ти могла його бачити.
• Ще він знає місцеположення нас. Значить, він може бути тут що написати тобі записку. Це підтвердило, що пакунок в нас руках, а значить це був не жарт.
• Або має достатній ресурс щоб слідкувати звідкись дистанційно. 
• Згодна. Тебе ще не здивувало, що використовують папір. З можливостей сучасних технологій з тобою комунікують через листи. 
• Можливо, що пов’язано з ідентифікацією. В інтернеті не так складно це зробити чим з паперу. Бо у відбитків є протидія - будь-яка тканина і навіть господарські рукавички. Але треба дочекатися Джозефа та його відповіді. Камери що я поставлені не нами я вимкнув та трохи відхилив наші. Трошки збитий кут, але вже діапазон розгляду менше. Нічого, слідчий в курсі. 
• А місцева поліція?
• Повідомлена.
• Супер, - сіла зручніше.

По правді, у неї було відчуття: це за нею. Дивлячись у вікно коли чекала Грегорі з пошта, Бернадет розглядала інші машини та людей, що проходили недалеко. В пам’яті перекручувались спогади та обличчя що вона бачила за весь час існування. Бороди, скули, кучері, очі. Дивний факт, Грегорі перша людина, у якої вона бачила ластовиння. Але очі, волосся, руде волосся. Альтер  згадувала зовнішність кожного, хто підходив під опис. Фарбоване волосся в когось було? Чоловік не пам’ятав це точно. Але ця дівчина була знайома. Це однозначно. Вони її бачили, десь в одному з місті. В неї були деталі з пам’яті, що з людиною з таким голосом розмовляла. Але ім’я? Як її звали? Не Анна Перл, інше ім’я. “Хто ж вона? - думала Берн, роздивляючи блокнот і ручку, - Може так я згадаю теж.” Записник був жовтим, ніби залитий чаєм. Пусті сторінки білі. Золота ручка з чорною пастою була довгою, що нею можна заколоти волосся. Для неї Бернадет Вінтер теж знайде іншу, трохи дивну, раду. Далі, піднявши очі, вона посміхнулась. Вже йшов Грегорі. Він приніс морозиво. “Це навіть мило,” - посміхнувся про себе вони. Дорогою була мовчанка. Заговорили вони, коли вже підїжджали до будинку, те їх чекав гість. 

Побачивши її, Берн тихо посміхнулась. Ось перші докази її теорії.

• Міс Перл, - сказав Грегорі, припаркувавши машину та відкриваючи двері, - доброго дня. Щось сталося? Щось хотів передати отець Метью?
• Добрий день, - солодкавим голосом відповіла Анна, - та ні, просто хотіла прийти в гості, проїжджала недалеко.
• Мушу вас засмутити, - відповіла Бернадет, - але гостей на сьогодні не чекали. Тому якщо бажаєте, то прийдеться почекати. 
• Нічого, - дівчина прищурила очі, - я почекаю. Містер Грегорі, - вона продовжила, - ви ж не проти, так?
• Так, - відповів Грегорі, - Бені, підемо проведемо міс Перл.

Провівши через двір, Бернадет придивлялась до всього. Ні в клумбах, ні в деревах нічого підозрілого не було. Біля дверей вона звернула увагу  на двері. В траві лежав зім’ятий папірчик. Поки Анна і Грегорі розмовляли, альтер тихенько підняла його.

• Щось сталось? - запитав чоловік.
• Та нічого, - відповіли вони, заховавши його в карман, - здалось ніби сміття якесь.
• Добре, - та відкрив двері, - Анно, побудьте будь ласка в вітальні.

Поки дівчина була в іншій кімнаті, брати готували чай та розмовляли. Їм треба було справити враження, ніби просто 2 брати. Вона дивилась на них. “Старший дивний, - аналізувала Анна, - але магнетичний. Та й молодший свого певного шарму не позбавлений. Дивно, що ніхто з них немає стосунків. Або мають когось, просто не тут.” Далі чаювання. Бенедикт впритул на неї дивився.

• І так, Анно, - почав Грегорі, - тобто ви приїхали з іншої країни?
• Так, - відповіла Анна, - про це ніби Бенедикт здогадався.
• Ваш акцент дуже помітний, - з посмішкою відповів старший з братів, - так звідки ви?
• Ірландія, - відповіла дівчина, - мої батьки досі там. 
• Зрозуміло, - Бен відпив чаю.
• А чим ви займаєтесь? - спитала вона.
• Я психолог, - сказав Грегорі, - А Бенедикт…
• Літературознавець, вивчаю літературу світу, - додав Бернадет, - а ви чим по життю займаєтесь?
• Я менеджер, - відповіла дівчина, - допомагаю людям стати відомими. 
• А що вас привело в селище Луї? - запитав Грегорі.
• Звичайна поїздка. Хочеться спробувати нове. Вам не страшно жити самим? 
• Ні, - відповів чоловік, - ми так звикли. Інколи збираємось на літо. 
• Добре. 

Вони протеревенили десь до 11:00. Грегорі провів її до велосипеда дівчини. Бернадет слідкувала за ними. Анна дивилась на нього очима повними захоплення. “Бісить,” - думала вона. Так, для альтер не було дивом, що Грегорі може комусь подобатись. Берн була впевнена що в нього були стосунки. Але її напрягала це дівчисько. “Це не ревність, - думала вона, - я просто переживаю.” Далі вона розгорнула листок та посміхнулась. Шалість вдалась. “Що ж, Анно, - думала вона, - це буде цікаво.” Та подивилась у вікно. Їх вже не було. Він зібрав волосся та мив чашки. 

• Вже поговорили, - сказали вони, коли почули скрип підлоги.
• Так, - відповів Грегорі та вперся в косяк спиною, - тепер я розумію, чому ти кажеш що вона тебе турбує.
• Скажи, - посміхнулась вона, - в Дубліні говорять на такому англійському, що лондонським англійцям ще повчитись в них треба. Її акцент я вже чула. 
• Її поведінка також дуже схожа на звичайну, але вона ніколи не дивиться в очі. Коли вона згадувала щось то дивилась прямо. Це не спогади, більше знання. Точніше згадувала, інколи.
• Коли слова згадувала, а значить…
• Вона не з англомовних країн. 
• Давай перевіримо камери.