Епізод 28

Місцина, де знаходився Дрокленд, була підстать селищу. Зранку по місту шов туман, десь лежав іній на будинках. Звуки болота нагадували: тут є життя. Дрок ледь ледь пах. Дім старого містера Сліпмака, що був найближчий до них, спочивав в сірому димку ранку. В середині дому чутно хропіння дідуся Френсіса. На першому поверсі в вітальні лежали двоє, що приїхали до нього вчора. Це жінка та молодик, що привела справа про смерті бідних дівчат. Першим прокинувся Джозеф. Чухаючи голову, він подивився у вікно. На вулиці ще був туман. Його телефон мигав. Взявши його рук, він передивився повідомлення. Окрім стрічок новин, було 2 повідомлення. Перший був від Грегорі Вінтера:

“Привіт, Джозеф. Я надішлю фотографію. Пам’ятаєш ми їздили в селище Луї. Папірець, що ти сказав писала доросла людина. Пошукай схожий почерк, якщо буде можливість. Може він є в базах. Буду тримати в курсі” 

Другий був невідомий йому:

“Доброї ночі. Боюсь, що ви запізно приїхали в Дрокленд.”

Він спробував пробити номер. “Якась чортівня, - думав почеркознавець, - номер не використовується ще з минулого року. Та й країна інша.” Він тихо піднявся та потягнувся. Іванна вже те ж не спала. 

• Я пропоную починати роботу після сніданку, - сказала вона, - її в нас багато.
• Скажи чесно, - спитав він, - ти розумієш чому нас прислали саме сюди.
• Я думаю тому що ця місцина не підлягає під муніципалітет кого-небудь.
• Серйозно?
• Так. По суті через то що до нього немає прямої дороги і селище рівновіддалене від центрових великих містечок Ровні-Марш ним ніяка місцева влада не опікується ним.
• Але яким чином воно функціонує.
• З кримінальної точки зору ним періодично займається Снарґейт. Але і своїх справ багато в них. Тому сказали нам. Тому не марнуймо часу: я опитаю, ти вивчи листи і слідкуй за оновленнями від інспектора Марша та відділу Снарґейта.
• До роботи.

Початок був майже вірний. Спершу вони снідали з містером Сліпмаком. Треба сказати, що Френсіс Сліпмак готував дуже смачно з місцевої дичі. 

• Містер Сліпмак, - почала Іванка, - дякуємо вам за сніданок. Цей молодик, що приїжджав сюди, чи невідомо що відбулося за його період? Може щось дивне?
• Не можу сказати, - сказав дід, - як звичайний приїжджий. Бачте, треба пояснити, нас всього тут чотири родини: Грейси, Спенсери, Марші та Сліпмаки. Точніше з них лишився тільки я. Так, інспектор Річард Марш звідси, тому і опікується селом. Грейси мали доньку Бернадет, з Амалією Спенсер були двоюрідними сестрами. Річард був троюрідним братом Амалії та дядьком Бернадет. 
• Тобто ви всі тут родичі. А хто вони вам.
• Річард мій похресник, зі Спенсерами ми в 7-му поколінні. З Грейсами ми не родичі.
• Он як. Схоже для вас чужі це в новинку.
• Тому ви і тут - третя дівчинка не від нас і повбивали квіт нашого селища. Нам не треба тут проблем. 
• Розумію. Дякую за сніданок, нам вже час працювати. 
• Гарного дня.

Джозеф помив посуд, жінка тим часом вийшла надвір. Попри болотяну місцевість, свіжість була тут присутня, що аж у блакитній футболці та коричневих брюках, що одягла місіс Гадзько, було прохолодно. Трохи помотавши головою, вона одразу пішла в дім, що був першим - будинок сім’ї Грейсів, першої жертви.

Хлопець тим часом пройшов у кімнату за дідом Френсісом. 

• Господи, - сказав Джозеф Голдкрест, - не треба було.
• Нічого, - відповів місцевий, -  вам потрібно працювати, - та пішов з кімнати.

Чоловік прибрав дубовий стіл, що стояв під вікном. Як і все в домі, цей дім теж віддавав стариною. Хлопчик поклав руку на дерево. Нелаковане. Дивне відчуття, але приємне. Сівши за нього, Джозеф трохи пойорзав. Стіл був невеликий, під школяра. На ніжці було надряпано “Нашому сонечку від дідуся Френсіса”. “Це теж зробив містер Сліпмак, - подумав хлопець, - це так мило,” - та потягнувся до листів. Це були переписки з дівчатами. Від них пахло трояндами. Джозеф потер руки та поправив комір гольфа чорного кольору, заправлений в джинси. Трохи згорбившись, він поринув у світ почерків. Кожна переписка були між собою схожі: “люблю-люблю”, “кохаю-не-можу” та “давай зустрінемось далеко від людей”. А далі зрозуміло, що дівчата не повертались додому. Містер Голдкрест помічав в блокноті. В ноутбуці прийшло повідомлення. Прочитавши його, він написав Іванні Гадзько:

“Прийшли результати. Всі смерті були після утоплення. В дихальних шляхах знайдені пелюстки. Ти казала про кліп, там троянда була в роті. Добре, я знову спробував щось придумати смішне. Наразі невідома особистість третьою жертви. Поки інспектор Марш шукає інформацію про неї. Є вірогідність, що вона десь з Північних широт. Я передивився, мені знайомий цей стиль. Це валійський, поки я накидаю переклад. Вбивця один, поки пробиваю хто це може бути. Будь обережною, я тебе прошу.”

Іванна тим часом спілкувалась з Грейсами. Горе їх підкосило. Батько сидів та просто пив. Жінці лишилось тільки зібратись та питати. Далі Спенсери - багатодітна сім’я. Історія схожа. Не зрозуміли що відбувалось, потім донька зникала по ночам, потім зникла. А далі знайшли тіло. Далі опис хлопця, що був у Дрокленді. Дивна поведінка, шалений погляд. Він був всього день. Але саме після нього сталася трагедія.