Епізод 26

В Ромні-Марш Джозеф та Іванна були на світанку. Вітер грався з волоссям юнака, що кутався в чорне пальто. Жінка ж, що забачливо зібрала волосся в косу, вивчала карту, хоч вона мало допомагала в тумані. 

• Ходи обережно, - додала вона, - тут всюди болото. Краще іди в машину.
• Це настільки глухе місце? - запитав він.
• Воно маленьке, але десь недалеко від Снарґейту. Це точно відомо. 
• Давай пошукаємо дрок. може по ньому знайдемо.
• Дуже смішно. 
• Я хотів пожартувати. 
• Воно й видно. Ти от що ще виглядай - по ідеї скоро до нас приїде інспектор Марш, якщо знайде нас. Він місцевий, тому я думаю проведе нас до села. 

Довго чекати не прийшлось. З туману з’явилась коричнева MG, з якої вийшов молодий чоловік середнього зросту з світлим хвилястими локонами та світлою шкірою. Бачачи очі болотного кольору, Джозефі Голдкрест міг подумки поклястися, що якби у Ромні-Марша був власний привид, виглядав би він так. В нього було вузьке лице та різкі риси обличчя. Однак посмішка тонких вуст була доброзичливою. 

• Містер Марш, - озвалась Іванна, - рада вас бачити.
• Вітаю, місис Гадзько, - відповів чоловік, - ви дзвонили.
• Так, машина заглохла. І ми шукаємо селище Дрокленд. До речі, - вона показала на юнака, - дозвольте відрекомендувати, це містер Джозеф Голдкрест, почеркознавець.
• Мені про вас розповідали, - він пожав руку Голдкресту.
• Доброго дня, - все що відповів почеркознавець. 
• Менш з тим, - продовжив інспектор, - сідайте в машину. Вашу забере механік, я написав йому по дорозі. Зараз ми приїдемо до селища. 

Інспектор Марш здавався доброзичливим. Вони виїхали з основної дороги на невелику дорогу, що шла через поле. 

• Я хотів запитати, - озвався з заднього сидіння хлопець, - чому це селище називається так і яка його історія?
• Слушне питання, - відповів інспектор, - Дрокленд знаходиться трохи вище по маршам, тому добратись до нього важкувато. Це невелике селище навколо кам’яної церкви. Там саджали дрок - місце, де дуже глибоко йде торф, так як часто люди тонули. Іншу частину засипали. 
• Зрозуміло, дякую. 
• Будь ласка.

  Навколо пахло болотом та деревом. Ще мить - і машина в’їхала в селище з 13 будинків. Доріг не було, всюди було тьмянозелено. Вони ніби були безлюдні, але жителі виглядали з вікон. 

• Місцеві тут займаються збором болотних трав, - додав інспектор.
• І як я бачу не дуже люблять чужих, - прокоментувала Іванна.
• Слушно помітили. Так, місцеві не люблять чужих, але коли знайшли тіла - вони самі зв’язались. 
• Чи вийде їх опитати?
• Звісно. Ви залишитесь у місцевого в домі. Дід живе один. Він тіла і знайшов. 
• Зрозуміло.

Місце було обведене жовтою стрічкою, вже працювали криміналісти. В болоті знаходилось тіло жінки все в зеленій багнюці. До них підійшов один з команди. 

• Інспектор Гадзько, Інспектор Марш, - почав він, - містер Голдкрест.
• Інспектор Палет, - пожав йому руку, сказав Марш, - що в нас зараз є?
• Це третє тіло, ті ж риси: чорне волосся, світла шкіра, високий зріст. 
• Записка теж є?
• Так. 

Вони підійшли до місця злочину. Це була молода дівчина, одяг залишився, череп проломлений. 

• Мда, - лише міг сказати Джозеф. 
• Сумно, - відповів Марш, - але наразі вас чекає робота. 
• Треба поговорити зі свідками. 
• Так. Тут ще є рапорт про всі тіла. Третій буде через день. А наразі я пропопоную піти до дому містера Сліпмак. 

Цей дім був останній від полей та трохи покошений. Старий чоловік низького зросту з великою білою бородою та сивими кучерями. Його руки тремтіли та були в царапинах, що свідчило про важку роботу. Його зморшкувата шкіра була засмагла, а очі примружені. Одягнутий він був в звичайну кофту та штани коричневого кольору. 

• Доброго дня, містер Сліпмак, - сказав інспектор, - як себе маєте? Як ваш тремор? 
• Добрий, - буркнув дід, - заходьте. 

Переглянувшись між собою, Іванна та Джозеф пішли за інспектором в дім. Всередині будинок говорив: тут живе самотній пенсіонер. Ні, дім був не брудний, просто пустий. Там було дві кімнати та кухня. Старий човгав по дерев’яній підлозі та відкрив вітальню. 

• Будете чай? - запитав містер Сліпмак.
• Не відмовимось, - відповіла Іванна. 
• Добре, не переживайте, в мене чисто, диван миється частіше ніж місцеве болото затоплюється влітку.

Всі троє сиділи на дивані. Вітальня була напрочуд гарна. Було відчуття що містер Сліпмак був можливо навіть творчою натурою. Одну стіну він прикрасив різнокольоровими скельцями, що можуть мати власну історію. В шухляді були скляні прикраси та фотографією з сім’ї. Особливо великою була чорно-біла фотографія з чоловіком і жінкою в весільному одязі. Джозеф встав і підійшов ближче до шухляди. На великій фотографії було підписано “Містер і місіс Сліпмак, 1946 рік”. Поряд були фотографії з дітьми та родиною. Ці фотографії ніби показували життя людей в цьому домі. На кожній фотокартці всі були щасливі. Одна особливо привернула увага фотографія дівчинки біля чоловіка середніх років, що сиділи в траві. “1993-й рік, маленька Бернадет з дідусем Френсісом.” Всі фотографії були найчисті серед всього. Схоже, дідусь їх беріг. Він якраз зайшов. Чай пах травами, що росли довколу. 

• Квіти збираю нижче на пагорбі, - сухо сказав він. 

Поставивши чайник і чашки на стіл, вельмишановний пан, крекчучи, сів в крісло. Його тіло було важким та грузним.

• Почнемо, - сказав інспектор, - містере Сліпмак, як ви знайшли тіло.
• О, - випустивши видих, дід почав, - це було о 5-й ранку. Я як зазвичай пішов збирати траву. Став на щось. Придивившись, це було тіло. А далі викликав вас.
• Ви знали її? - запитала Іванна.
• Так, це була Бернадет, донька Грейсів, тих що живуть на в’їзді. Далі були інші тіла. Друга була Амалія Спенсер, донечка мого сусіда. Третя точно можу сказати - вона не місцева. 
• Ви казали про записки, - промовив Марш, - ми знайшли спеціаліста, що розбере їх. 
• Добре. 
• Чи був хтось підозрілий в селі?
• Так, проїжджав юнак, не британець. Шукав якусь жінку. По опису вона була схожа на померлих дівчат. Але старша ніж померлі і якась дивна по статурі. Не можу пригадати ім’я. Ніби її теж звали Бернадет, але прізвище на “В”. Але це не точно. 
• Дякуємо, - сказав інспектор Марш, - я пропоную розділитись, я опитаю Грейсів, а ви, місіс Гадзько, - Спенсерів. 
• Добре, - відповіла жінка, - Джозеф, ти залишся тут. Ми принесемо тобі листи. 
• Зрозумів, - відповів юнак.