Епізод 24

Маленького Грегорі хвилювало багато питань щодо їх сім’ї. Чому Бенедикт зведений брат і що це таке? Чому він не знає інших дідусів і бабусь? Чому він єдиний в садочку, хто немає багато родичів. Дорослий Грегорі вже мав частину відповідей. Він знав що “зведений” це означає “рідний лише по одному з батьків” або “у одного з батьків були діти до тебе”. Він знав що батько був єдиною дитиною в сім’ї. Але чому у нього був лише один дідусь він так і не дізнався. Спершу він думав що мама - сирота, але потім наткнувся на документи що в неї були родичі. Одного разу, ще в на третьому курсі, він зв’язався з одним з них у Facebook. Це був цікавий хлопець, що жив в Добруджі мав багато друзів. Але я тільки він написав “Дивись, це моя мама” та прикріпив дитяче фото їх з Португалії - одразу був заблокований. Пізніше під час відпустки він приїхав туди. Він дізнався, що вони переїхали в Ясси. Він чекав коли йому відкриють, але марна справа. Одна сусідка намагалась до нього щось промовити, але після “I’m don’t speak romanian. My name Gregory. I from Great Britan. Who are you, missis?” пішла собі. Хлопцю нічого не лишалось як повернутись в Лондон і забути будь-яку можливість з ними зв’язатись. Ні дідуся, ні батька вже не було в живих. Брат де був і чи живий не відомо. Йому хотілось заплакати кожен раз від розуміння того що він залишився один. Робота, намагання зустрічатись з кимось (одні стосунки майже дійшли до шлюбу, але в останнім момент зірвалось). З Іванною вони були найближчими друзями, з часом він бачив класних людей. Згодом цей біль та відчуття самотності притупилось, радше заховалось в середині. Це була ще одна причина, чому він так радо взявся за справу: можливо, він буде нарешті не один. Можливо, в нього знову буде старший брат. 

Вівши машину, чоловік мимоволі подивився на нього. Зараз він спілкувався з Бернадет. Але зараз до нього прийшла ще одна думка “якщо повернеться Бенедикт, як він буде жити?” Пройшло вже 20 років, його потрібно буде якось адаптувати до нового світу. Можливо найкращий варіант був би якби Бенедикт так і не з’явиться знову. 

• Ми вже скоро? - запитала Бернадет, вирвавши з роздумів та слідкування за дорогою. 
• Через 10 хвилин будемо на місці, - відповів він та поправив окуляри.
• Зрозуміла, - і продовжила дивитись збоку в вікно. 

Її охоплювали останнім часом думки, які не були раніше такими серйозними в її житті. Що якби вона була б та спражньою людиною? Як би склалось її життя? Останнім часом у неї були спроби написати твір про це. Вийшла новела. Але їй хотілось його продовжити до роману. Як вона зростала, як навчилась, як жила, як працювала. По правді кажучи, в неї була ще одна думка. Якби вона б справжньою людиною, вона б зустріла Грегорі та як? Можливо, вона просто звикла до його компанії. Це була єдина приємна їй людина. Іванна та Джозеф теж, але одна занадто хмура, інший - занадто дурнуватий. Грегорі ж був першим, хто знав її, але повівся з нею люблязно. Вона до сих пір пам’ятає їх першу сесію. Евріка! В неї є ідея яку книгу їй створити!

Скоро вони були в селищі. З останнього заїзду нічого не змінилось. Все так само тихо. Вони доїхали до будинку священника. Преподобний отець Метью Клоуфорт вже чекав їх на вулиці. Він ніби був самою святістю: світле короткострижене волосся, м’які риси обличчя та кремезне тіло, що ховалось під сутаною. Його посмішка та погляд були добрі, ніби благословляли кожного, хто міг зайти в цей храм Бога: і тих, хто зайшов, і тих, хто оминув. 

• Доброго дня, отець Метью, - сказав Грегорі, вийшовши з машини.
• Благословений будь, доброго дня, містер Вінтер, - відповів священник, - Як себе маєте? 
• Все добре, - він відкрив двері Бенедикту, - це мій старший брат, Бенедикт Вінтер. 
• Це той, що наразі Бернадет, - він молитовно склав руки, - воістину, Діла Господні непостижимі.

“Ще один святоша,” - подумала Бернадет та вийшла з машини. 

• Доброго дня, святий отець, - з правдоподібно награною люб’язністю відповіла вона. 
• Проходьте в дім, - відповів священик, - це обійти навколо храму з правої сторони т адоїхати до кінця вулиці. 
• У вас закінчились проповіді? - запитав Грегорі, - якщо так, то можемо вас підвезти.
• Дякую вам. 

Вони їхали в тиші. Містер Клоуфорт розглядав водія та пасажира. Старий отець Роджер Ейвол говорив те що розповідав отець Максиміліан Шиптом про сім’ю Вінтерів. Спершу тут жив прапрадід Рауль Вінтер. Він збудував будинок в лісі та привів свою родину: дружину та шестеро дітей. Ніби вони були з Дувра, що була прямим шляхом в французьке місто Кале. Були чутки що він був палачом. Ніхто не знав правда це чи ні, але вони гарно лікували травми та хвороби. На жаль від хвороби вижило четверо, що роз’їхались по Англії. Що з ними невідомо. Лише прадід Освальд Вінтер залишився тут. Він одружився на доньці місцевого виноградаря Елзі Балтер. Подружжя займались тим що вирощували лікарські рослини та продавали їх. Таволга, м’ята, шавлія, живокіст, наперстянка, бузина - все це росло на їх грядках. В них було 2 сина та донька. Саме один із них - Девон Вінтер - поїде в Лондон, вивчаючи поліграфію, та створить власне видавництво, що буде публікувати енциклопедії ботаніки та збірники легенд різних місцевостей навіть поза Великобританією. Роджер Вінтер молодший поїхав шукати заробітку в Канаді. Як і минулих дядечок і тіточок, його вони теж більше ніколи не бачили. Середня сестра Мері залишилась в домі. З нею сталась неприємна історія, що привела до народження донечки Сари. Про батька так і не дізнались. Вони жили самотньо, інколи до них приїжджав Девон зі своїм сином Натаніелем. Кімберлі розповідала багато казок що придумала сама. Після смерті матері Сара поїхала вночі і більше її ніхто не бачив. Тут і оселився Натаніель Вінтер. Він вів трохи дивнуватий і богемський стиль життя, що і належало письменнику на думку місцевих. Батько і син ладили. Лише одне їх стосунки не ламало - його дружина. Вони познайомились десь в Лондоні. Це було дивом для селища. Жінку звали Кімберлі, але деякі говорили, що в неї було друге ім’я - Паску. Дуже дивне ім’ячко. В неї було чорне волосся, смаглява шкіра та карі очі. І в неї був акцент. Говорили що вона сирота зі Східної Європи. Тоді старі і вирішили вона скоріш за все ромка. Це було так прийнято в цій місцевості: якщо з Європи та смаглява шкіра - ромка чи єврейка. Молодші жителі не були категоричні з приводу немісцевих. Але це півбіди. В неї була дитина. Син з минулого шлюбу. Це було так само фурором для місцевих старих, якби жінка ходила по воді як асфальту. Хлопчик був гарненький: чорне волосся, шкіра світла та блакитні очі. Він був не задерекуватий та милий. Його звали Бенедикт. Але говорили, що друге ймення - Раду. Згодом у них народився другий син - Грегорі. Він був улюбленцем дідуся, хоч невістку він недолюблював. Хлопчик пішов в так звану “породу Вінтерів”: темно каштанове хвилясте волосся, зелені очі, ластовиння. Чому Девон Вінтер не любив саму невістку ніхто не знав, хоча до Бенедикта дуже холодно не відносився. Загалом сімейка була завжди дивною: з’явились нізвідки, втрачали зв’язок одразу з роз’їзду, плавно перейшли в іншу сферу та завжди могли шокувати. Навіть останнім зникненням Бенедикта та його хвороба. Тому коли вони останні з Вінтерів приїхали, Метью вирішив що йому непримінно треба зустрітися з ними.