Епізод 22

Голова Грегорі гуділа. На превеликий жаль самого чоловіка, вчорашній сеанс і для нього не залишився без сліду. Йому приснився сон, що повністю був зітканий з спогаду. Йому 13, він тільки повернувся додому зі школи. Двері відчинені. В квартирі тиша. Він повільно проходить на кухню. Ось він бачить тіло. В цей момент він прокидається. Холодний піт - перше що він витирає зі скроні, його перша ранкова дія. Чоловік повільно піднявся і сів на ліжку. Тіло боліло. Можливо, тому що ще вночі він прокинувся від того що гепнувся з ліжка, а можливо що це від довгого лягання спати після опівночі, але відчуття були ніякі. Піднявшись з ліжка, Грегорі повільно підійшов до вікна. “Судячи з того що вже стоїть сонце, - думав психолог, - десь вже 9-та чи 10-та ранку,”- та відкрив штори. Світло сонця осліпило його, від чого чоловік поморщився. Терши очі, він пішов до дверей. 

• Доброго раночку, - саме ці слова перед ним змусили злякатись його. Якщо бути більш точним - людина, що опинилась перед ним. 
• Добрий, - сказав він. 
• Ой господи, - сказала Бернадет, - не треба шарахатись як від чорта. Давай на кухню, їсти хочу. 

Сходивши в душ, Грегорі спускався по сходам, обтиравши волосся полотенцем. З кухні пахло їжою. Цікавий факт - живучи в глушині ти призвичаєшся до компанії двух людей, якщо ти не один. У випадку Грегорі Вінтера це була Бернадет, вона ж Бенедикт Вінтер. Вийшовши на кухню він вже бачив її, якщо точніше - його: високий, в білій фотуболці з зібраним чорним волоссям. Так, Грегорі навряд чи хотів би жити зі старшим братом при таких умовах. Але за тривалі місяці роботи йому самому було складно відділяти Бенедикта від Бернадет. Для нього вже це було звичне - сприймати іншу особистість, коли бачиш інше. 

• О, - повернувшись, з посмішкою до нього звернулась вона, - сідай, вівсянка та яєчня вже готові. Я хотіла дещо спитати до речі.
• Слухаю, - сказав психолог, сідаючи за стіл.
• Коли ти зрозумів, що ніякого Раду не існувало?
• Вже коли було питання приїзду сюди. Та й з виявленням інших щоденників. Ти надто спланувала все, що була причина його існування.
• Зрозуміла, - поставивши все на стіл, Бернадет сіла напроти нього, - ще таке - коли збираєшся їхати в гості до священника?
• Це буде о другій половині дня, мені здається ти була збуджена з того моменту коли розповіла про вбивство Матеуша Ставицьки. Я розумію, проживати самоборону не найкраще відчуття, тому тобі потрібно розвіятись. Тим паче, треба купити продуктів, бо скоро будемо ловити мишей на вечерю. 
• Дивно, що ніхто з вас не поспішає. В тебе ніби будуть ще роботи. 
• Поки не було в моїй практиці такого випадку як у тебе.
• Зрозуміло що науковий інтерес до моєї персони явно великий, - пирхнула вона, - але ніби нічого не вказувало, але чому ви повинні сидіти бозна скільки часу зі мною. 
• Бо не кожен день в Скотланд-Яр приходить вбивця та проситься під слідство та в психіатричну лікарню. Тут радше бажання зрозуміти твої мотиви. 
• Зрозуміло.

Насправді кажучи, Грегорі дещо збрехав. В нього після справи було рішення з яким він досі не знав як самому собі відповісти.

• І ще, я знайшла примірник “Сердешних Пані”. У тебе на столі. І давай все-таки подивимось тут стіну, яку, я клянусь, якщо ти зі мною не перевіриш - я її роздовбаю.
• Добре-добре.

“Останнім часом в неї дійсно дивна поведінка.” - думав, ївши яєчню. Бернадет ж не зважала на його погляд. Однак вона сама була дещо збентежена власною поведінкою. “Я його сприймаю як брата, - вирішила для себе вона, - але довбана стіна за сміттєвим відром мене бентенжить. Я ж не пароїк.” 

Повивши посуд, Грегорі дістав відро і присвітив собі ліхтарем на телефоні.

• Не дивно що вона тебе бентежить, - відповів він, - схоже в цій частині стіна пола. 
• Бачиш, - спершись над ним, сказала вона, - я зараз принесу молоток. 

Розбивши стіну, Грегорі дістав запилючений пакунок. “Судячи на його вигляд, - думав він, - невже ще один щоденник?!” Але на цей раз він помилився. Це був фото-альбом темно-оливкового кольору. Точніше був таким, до потрапляння між стінами. Сівши по-турецьки, Грегорі відкрив його. 

• Схоже тут вели роди, - сказав він.
• Роди кого-чого? - запитала Бернадет. 
• Якоїсь сім’ї. Хто вони - не знаю. Я думаю це треба буде запитати у містера Клоуфорт. Ми до нього їдемо сьогодні.
• Це той священник? Здавалось ніби раніше тут був інший.
• Містер Шиптон помер ледь я завершив універ. Далі був преподобний містер Ейвол з Саун-Йоркшира. Але він помер за місяць до твоєї здачі слідству. Містер Клоуфорт до цього проповідував у племен Перу. Його я ще не бачив.  
• Добре, може тоді знову сходиш в душ. Ти весь у пилюці.