Епізод 20

• А далі що було далі ти знаєш, - сказала Бернадет, відкинувшись на кріслі, ледь не перевернувши стакан, - як там у вас записано? “насильницька смерть внаслідок механічної асфіксії з одночасним спричиненням проникаючого колото-різаного поранення в області попереку”. Так офіційно, наче не про людину. Якщо чесно, я не хотіла цього робити. Я хотіла врятувати нас. 
• Ти відчуваєш розкаяння через це? - спитав Грегорі, - ти сказала що не хотіла цього, - він поправив окуляри.
• Важко сказати, - вона дивилась у вікно з правого боку від неї, де виднілись сутінки через дерева, - можу охарактеризувати це так: я розумію що за законом, суспільної моралі та мого розсуду те що я робила подальші 20 це аморальні речі, але відчуття провини чи розкаяття в мене немає. 
• Добре, що ти зробила далі?
• Я прибралась. Вирвала сторінки з щоденнику, я їх не палила, це важливо. Я шукала один текст. Він був тут. Але взяла роман твого батька там у бібліотеці. Ти їх читав, сам колись згадував. Що ж, на один я звернула увагу. “Сердешні пані”. Там описується історія жінки в декількох країнах Східної Європи в різні часи: 17 ст, 19 ст та 20 ст.. На дух схожий на “Мадам Боварі”, “Меланхолічний вальс” та твори такої письменниці як Марія Матіос. Я тобі якось розкажу як з двома останнім пунктами познайомилась. 
• Цікаво. 
• Але шукаю я не це. Я не пам’ятаю що це, але воно в цьому домі, - вона позіхнула, - слухай, давай завершимо на сьогодні, а то вже немає сил все це згадувати. Це важко.
• Добре, - він піднявся і вимкнув камеру.

Бернадет сиділа та підпирала руками голову.

• Грегорі, - вона озвалася до нього, коли він збирався йти, - знай, якби була б можливість - я не вбивала їх. Я не хотіла б бути “карою” для них, але вже не дієш. Єдине в мене є відчуття, подібне на сором, - те що я забрала 20 років життя Бенедикта. 
• Бернадет, - сказав він, - все сталося так як є. Вже нічого не зміниш. Пиріг будеш?
• З радістю.

Коли психолог пішов, піддослідний піднявся та дійшов до дзеркала в коридорі. Ноги сдавались ватою. Упершись в стіну руками, чоловік тупився вниз. “Важко,” - пронеслось в його голові. За 20 років вона чула шуми. Це були 2 голоса. Точніше, вона хотіла вірити що їх було 2, але ще з вчора вона перестала брехати. Та й Грегорі здогадався про це. Раду ніколи не існувало. Альтер силоміць підняла голову та дивилась дзеркало. Відображався Бенедикт. Вже дорослий Бенедикт Вінтер. Але перед очима стояв Бенедикт 19-ти років. Перекаляний. Бенедикт, що почав роздвоюватись. Звіром, що так боявся Бенедикт була сама Бернадет. Можливо це й була причина, чому вона не дуже любила дивитись в дзеркало. 

Грегорі був на кухні та розрізав пиріг. Він був дуже сконцентрований. По правді кажучи він не хотів доходити до цього моменту. Але робота така. Почувши кроки, чоловік підняв голову.

• О, Бернадет, - посміхнувся він,- сідай, вже все готово.

Вони пили чай в тишині. 

• Ти будеш працювати далі сьогодні допізна? - запитала альтер.
• Так, - відповів психолог.
• Скажи одну відповідь. Хто тоді знайшов тіло?
• Це був я. 

Від цих слів чоловік вронив чашку. Це те що Бернадет боялась. Грегорі одразу витер плями. на столі. Він поклав руку їй на голову та дивився їй в очі. 

• Йди спати, - сказав він, - давай проведу тебе догори.

Обережно взявши під руки брата, чоловік повів його нагору та вклав у ліжко. Бенедикт відразу закрив очі. Грегорі подивився на лице. Це був його брат. Тільки свідомість була жінка. “Треба працювати,” - сказав собі Грегорі та пішов униз. Але щось всередині було передчуття, що клубок який розгортається тепер веде до ниток розгадок, але поки вони всі у вузликах.