Епізод 19

Бенедикт Вінтер сидів біля вікна і палив. З того моменту як він прочитав текст, що дав професор Ставицьки, він був наче сам не свій. Хоч в Лондоні був вже сніг, хлопець був в блакитній сорочці та брюках. Йому потрібно буде бути на парі цього професора. Але він не може. На підлозі лежав його розкритий щоденник, де були записи про текст. Бен ніколи не думав, що якийсь твір змусить почати палити, не виходити майже з дому та постійно перечитувати. Але було гірше. Всередині нього з першого прочитання в ньому ніби зародився звір. Дивний шепіт, якщо бути більш точним. Спершу це було просто як відчуття, що частина думок не його. Коли він бачив професора, завжди виникала думка, як він хоче завдати болю. За все. 

***

• Болю? - запитав Грегорі.
• Так, - була відповідь Бернадет, що розвалилась в кріслі, - я хотіла його вбити.
• Це через текст?
• Так. Цей текст… Він жахливий…
• Ти можеш згадати про що він?
• Схоже що так. Це була біографія. Про його молодість. Про перший шлюб. 
• Ти можеш описати яким цей був шлюб.
• Він був чудовиськом, - вона підняла голову та дивилась світла.
• Бернадет, - чоловік ковтнув слину та нервово поправив окуляри, - ми можемо закінчити, якщо ти не хочеш говорити далі.
• Ти сам розумієш, що я мушу продовжити. Я хочу щоб всі знали, чому все це так сталось. У випадку чого я зможу зупинитись.
• Тобі принести води?
• Так і надалі попрошу, щоб вода весь час була поряд.

***

Дзвінок в двері розбудив Бенедикта. Розім’явшись, він підійшов до дверей, закутавшись в ковдру, що останнім часом він постійно носив з собою по квартирі.

• Хто там? - заглянувши в глазок, запитав юнак.
• Привіт, це містер Ставицьки, - йому відповіли, - впустиш середину?
• Що вам потрібно? - привідкривши до кінця ланцюжка, запитав він.
• Мене хвилює твоя відсутність в університеті.
• Може для вас це буде новиною, але мій дідусь і батько повідомляли про мій стан. По крайній мірі однокурсники мали сказати вам про це.
• Мені відомо про це. Я хотів би передати вам матеріали та прояснити ситуацію. 
• Добре, - він відкрив двері повністю, - хотіли б чаю?

Голос в голові почав бути голоснішим. Чужі думки. 

• Проходьте до кухні, - сказав Бенедикт, пропустивши викладача вперед, - я скоро підійду.

Коли Ставицьки пішов, хлопець подивився у дзеркало. Його відображення було розмите. Точніше обличчя. “Це просто мені здається, - він схопився руками за обличчя, - у мене температура, ось тому мені ввижається те чого немає.”

• Містере Вінтере, - почувся голос з кухні, - у вас все добре?
• Так, - крикнув Бені, - скоро буду.

“Поки що залишимо як є,” - вирішив для себе він та пішов на кухню. 

• Який чай будете? - запитав хлопець, поставивши чайник. 
• Зелений, якщо є, - посміхнувся викладач.

“Підлий щось.” - сказав в середині голови голос, через що Бенедикт уперся в раковину руками.

• Все добре? - стурбовано запитав Матеуш.
• Так, - відповів Бен, - просто кепсько почуваюсь.
• Чи зробив ти завдання?
• Лишився відгук. 
• Можеш наразі сказати.

“Це провокація” - з’явилась ще одна думка. Бенедикт повернувся та дивився на професора. Після всього він не міг сприймати все однозначно. Так, твір змінив його. Він відкрив очі. Кожна глава відкривав очі на те що не знав. “Бідна жінка” - це єдине що було його думкою. Дісно його. “Добре, -  вирішив юнак, - можливо зараз це не та людина, що була тоді,” - та сказав:

• На мою скромну думку, головний герой занадто самовпевнений. Не розуміючи цього, його жорстокість з приводу дружини абсурдна. 
• Але не знаходиш що сама героїня теж трохи винна, - заперечив чоловік.
• Вона зробила одну дурість на початку, я згоден, але надалі її дії - це результат психологічного насилля над нею. Тим паче, вся історія лише з сторони героя. Зі сторони героїні нічого не відомо. Тому історія однобока але романтизує аб’юз. 
• Хочеш сказати що історія погана, - різко насупився професор.
• Гарно написала, але з точки зору моралі та логіки - абсурд і гнилість. Головний герой - абсолютний антипод людського.

“Таке казати небезпечно!” - кричав звір всередині.

“Заткнись.” - відповів він йому.

• Але при цьому це життєво, - додав аргумент Матеуш Ставицьки.
• Це також показує і про письменника, - відповів Бен, - тут питання двояке: або це як гра з читачем, або думка самого автора. Однозначно, герой автобіографічного роману - покидьок.

“Придурок.” - констатував звір. 

Матеуш за секунду був біля Бенедикта Вінтера. Тільки зараз юнак оцінив їх сили. Вони не рівні. Очі професора налилися кров’ю. Рукою він стиснув його горло.

“Боже, - гарячково думав він, - допоможи  мені. Я хочу жити.”

“Не хвилюйся, - відповів звір, - ти знаєш моє ім’я.”

“Бернадет…. Я задихаюсь.”

“Впусти мене. Я врятую нас. Та приберу всіх, хто буде нам зашкоджувати.”