Епізод 17

Парон був повен людей, що чекали свого поїзду. Джозеф тримав в руках телефон, за спиною був рюкзак коричневого кольору.

• Потяг буде через кілька хвилин, - сказав він та обтрусив чорні брюки, на які потрапили бризки бруду. 
• А навіщо ви взагалі їдете? - запитала Бернадет, визирнувши з плеча Грегорі, - як я зрозумів, щось знайшли?
• Поки не можемо сказати. Все, ми поїхали, бувайте.

Поки їх проводжали Грегорі, Бенедикт різко схопив Іванну та прошепотів на вухо:

•  Якщо отримаєш повідомлення від мене, то будь ласкава - подай знак поліції Північного Девоншира.
• Добре, - пошепки вона відповіла та зайшла.

Вони з Джозефом сіли і помахали Грегорі і Бенедикту. Обличчя Бені було спокійно, але погляд, що був прикований до неї. “Що це значить?” - думала вона. 

Коли поїзд поїхав, піднявши пилюку. психолог повернувся. 

• Поїхали додому? - запитав він. 
• Так, - відповів піддослідний, - в машині я хочу обговорити дещо з тобою.
• Добре. Морозива хочеш?
• Не відмовлюсь. 

Чим вище піднімається сонце, тим тепліше стає. Особливо влітку. Вже була 12:00 година, але стояла спека. 

• Добре, що стали в тіні, - сказала Бернадет, набравши в ложку горіхове морозиво, - так от що я хотіла сказати, за нами слідкують. І я не про роботу.

Грегорі вронив ріжок, що забруднив білу футболку і джинси. 

• Як ти це зрозуміла? - запитав він.
• Ти сьогодні забрав газету, - відповідь була швидка, в руках він тримав конверт, - це було всередині, випадково випало. 
• Я здогадуюсь хто це. 
• Он як, - там примружив очі, - давай їхати, по дорозі обговоримо. І робимо це швидко. 

Без лишніх питань психолог завів машину та подивився в верхнє дзеркало. З пабу, що був навпроти стоянки дивився чоловік. 

• Те ж його помітив, - констатував чоловік, - він надто довго пялиться, щоб не напрягало. 

Грегорі поїхав одразу. “Що відбувається? - панічно думав він, - щось не розумію.”

• Та не гони, - сказала Бернадет, - вже фізично за нами дивитись не зможеш. Через тебе я сорочку забруднив, а в мене вона одна. 
• Я дам тобі вдома іншу, - відповів Грегорі, трохи заспокоївшись, - поля гарні.
• Згодна. Давай додому. Наразі все безпечно. 

Вони їхали черех поля вересу, сонце було у висоті. Стояв зній. Грегорі дивився на дорогу. Вже виднівся ліс. 

• До речі, - сказала Бернадет, - що ящик на кухні під вікном трохи дивно стоїть ти помічав?