Глава 7

Грегорі їхав на машині додому. Він давно там не був. Причина до болі проста: робота знаходиться в Лондоні, а сімейний котедж - в графстві Девоншир.. "Все-таки круто бути сином письменника," - сказав один раз його старий знайомий з університету. Містер Вінтер тоді посміявся, але не сказав одне: це не зовсім так. Так, це була привілегія та взаваність, але ніхто не думає про мінуси. Батько був постійно в книжках, постійно в сюжетах. Ні, зараз чоловік його не звинувачує, творча людина як-ніяк і йому, більш практичному та матеріальному, цього не зрозуміти, однак коли він з Бенедиктом були маленькими, то "письменником" батька бачили частіше, ніж "батьком". Особливо після смерті матері: тоді тато занурився в тексти. Зараз, з психологічною освітою, Грегорі зрозумів - це депресія і намагання втекти від реальності. Він пропонував йому сеанс у знайомого, але Вільям (так звали батька) відмовився. До речі, саме після трагедії вийшла низка його психологічних детективів. Але в той момент, так, 2-е дітей були закинуті самі собі, няньці, домогосподарці та гувернатці. 

- Ти читав твори свого батька? - одного разу спитала Іванка.

Читав. Але не міг дочитати. Коли вони писались, батьку забув про них. І це не те, що психолог може собі побороти. 

Проїжджаючи ліс, він нарешті доїхав додому, де вони з Бенедиктом виросли. Це котедж в стилі англійського дому часів Виского Середньовіччя. Припаркувавшись, Грегорі вийшов з машини та оглянув місцевість. Тут було тихо, лише інколи співати птахи. Зелений та всі його відтінки були по всюду: в траві, деревах, клумбах на подвір'ї. Чоловік дістав телефон з кишені брюк та відкрив Google Maps. "Все залишилось як є," - посміхнувся про себе психолог, - "Якщо я проїду дорогу далі, я буду в селі V, куди ми з Бені ходили в церкву." Грегорі повернувся до дому. Діставши з машини сумку через плече з чорної тканини, що віддалено нагадувала спортивну, він знайшов ключі та відкрив калітку. Поправивши колір темнокоричневої сорочки, що впилася в шию збоку, чоловік зайшов до двору. В цілому тут теж не особливо що змінювалось: дерева слив по ліву руку від психолога, клумба повна троянд, де якщо придивитись до них, можна побачити невеликі будинки селища, що вони з братом робили. Присівши біля плюща, що обріс навколо стіни біля двері, чоловік придивився до листя. Йому на секунду здалось, що стіна трохи випукла. Протягнувши руку, він дійсно нащупав випуклість. "Щось там" - зрозумів Грегорі, - "Може просідає або пліснява. Треба до цього повернутись. Зараз в мене надто мало часу," - і піднявся. Знову порившись в сумці, він знайшов ключі від дому та, загадавши що треба буде вже клюпити ключницю, відкрив двері, пофарбовані під кедр. В домі було тихо і пилюка: з тих пір як Бенедикт зник, а Грегорі переїхав в Лондон тут ніхто не жив. Психолог навіть здивувався як його не пограбували за цей час. Сівши на невеличкий стілець в прихожій. "Так, треба почати з перебору речей, - вирівшив він, - і попросити когось привезти для роботи. На все є 4 дні," - як раптом прийшло сповіщення. "Виходь, - писала Іванка, - Я на місці." Вставши і відкрити двері, чоловік побачив її.

- Не очікував? - посміхнулась жінка.

- Чесно так, - відповів Грегорі, почесавши голову, - Гарно виглядає.

- Ой не чеши, - поправивши сіру футболку, попрасовану та заправлену в коричневі спортивні штани. Волосся було зібране в високий хвіст. 

- А де твоя машина?

- Я на поїзді приїхала. Але менш з тим, перевдягайся, ти гадав що один за 4 дні прибрати дім? Давай, 10 хвилин даю, вдвох навіть швидше зробимо.