А Місяць колись був не таким як зараз.
Був він колись юним, наївним та кучерявим.
Летіли роки він мужнів, дорослішав та став задивлятись на молоденькі зірочки. То одна йому підморгне то інша. Захотілось Місяцю порозважатись, наплете набреше одній зірочці казочку про любов. Проведе ніч-другу, а потім іншу зірочку спокушає. А зірочки покинуті місяцем страждають сумують тьмяніють.
Побачила це неподобство мати Ніч і попередила Місяць: «За кожну тьмяну зірочку на темному небі, будеш втрачати по одній своїй кучерявій волосині».
«Ха!, - подумав Місяць;- волосся багато, якщо і випаде десяток, ніхто і не поміте». І жив своїм звичним життям.
Коли це було ніхто не знає. Знаємо тільки що зараз Місяць зовсім лисий.