Глава 46

Даніель поскукав у двері квартири. Він дуже нервував. Напевно, вперше у житті так сильно хвилювався. Двері відчинилися, і Даніель був дуже здивований, побачивши перед собою усміхнене обличчя Лорана. Не можна сказати, що це була дружня посмішка, скоріше поблажлива усмішка. Отже, Ніколь мешкає з Лораном. Його пересмикнуло від обурення та ревнощів. Як це розуміти?

— Проходь, — запросив його Лоран і відчинив двері ширше.

Даніель увійшов до великої квартири-студії і озирнувся. Вона займала два поверхи в будинку та вирізнялася ексклюзивним дизайном. Жодної химерності, велика вітальня, високі стелі та грамотно продумане освітлення, яке створювало в приміщенні теплу та затишну атмосферу. Всі меблі були масивними. Шафи, стелажі, величезний стіл були із натурального дерева дорогих порід. На очах був кухонний острівець і барна стійка, в центрі стояв диван з безліччю різнокольорових подушок, а на підлозі лежав строкатий килим. Загалом квартира Даніелю сподобалася. Але велика ялинка була прикрашена настільки потворно і яскраво, що Даніель вразився цьому неподобству. Значить, зі смаком у Лорана все добре.

— Ніколь живе у тебе чи з тобою? – холодним тоном запитав Даніель, бажаючи розібратися в ситуації, що склалася.

Йому не хотілося робити поспішних висновків, хоча все здавалося очевидним.

Погляди чоловіків зустрілися і між ними виникла прихована напруга. Обидва намагалися показати, що це не так.

Лоран лукаво посміхнувся у відповідь, а його погляд став відчуваючим і наполегливим. Жовна грали на його обличчі, коли він повільно підійшов до Даніеля.

– Я хотів би, щоб усе озвучене тобою було правдою, Стіле, — відповів Лоран, вмить змінивши обличчя. Він більше не посміхався, а здавався серйозним та зосередженим на розмові. – Але поки що ми тільки друзі.

Даніель уважно придивився до Лорана і зрозумів похмурий, суворий погляд, що той бореться з бажанням зламати йому шию. Даніель криво посміхнувся, хоч усередині розумів суперника. Якщо розсудити, він був у такому ж підвішеному стані, як і Лоран.

– Я хочу зробити їй пропозицію стати моєю дружиною, – спокійно сказав Даніель.

Лоран глузливо скривився і запитливо підняв брову.

– Навіщо ти мені це кажеш? – прошипів він.

Даніель кинув на нього погляд, сповнений гордовитої переваги.

– Тому, що вважаю тебе порядним і досить розсудливим чоловіком для того, щоб не влізати у стосунки двох людей. Ти знаєш, що вона теж любить мене. У минулому я наламав дров, але тепер маю намір все виправити.

Даніель виглядав упевненим, зібраним, так, ніби зараз підписував важливий діловий контракт і діяв згідно з обраною тактикою та заздалегідь узгодженим протоколом. Він стояв такий розслаблений, з безтурботним обличчям, ніби весь світ належав тільки йому одному, і це розлютило Лорана.

– Ти зараз намагаєшся маніпулювати мною? – Лоран холодно засміявся, а його очі глузливо звузилися.

Його розлютила самовпевненість цього лощеного красеня. Потрібно віддати належне Стіл, він потрапив у крапку і добре знав, що робив. Але якби у Лорана була хоч найменша надія, що Ніколь до нього має ніжні почуття, ніколи б не відступився від своєї любові до неї.

– Хіба для того, щоб вона погодилася вийти за тебе заміж, треба порозумітися зі мною, Стіл? Чи ти не так у собі впевнений, як хочеш це показати? – Лоран наблизився впритул, і їхні погляди схрестилися, як у боксерів перед боєм.

Даніель безпомилково вважав стан Лорана, він був у розпачі і так злий, що готовий був накинутися на нього. Це все, що йому залишалося. Мабуть, Ніколь не збрехала йому тоді і справді була байдужа до Лорана. А це означає, що Даніель має великі шанси на успіх.

Даніель щиро зрадів своєму висновку, тому що Лоран був гідним суперником у всіх відносинах і все ж таки програв.

Вони розвернулися на шум жіночих каблучків, що цокали. Ніколь спускалася металевими сходами сходів. У коктейльній сукні чорного кольору і на високих підборах-шпильках, з шикарною копицею ідеальних кучериків, вона виглядала приголомшливо. Обидва чоловіки завмерли в німому захваті, розглядаючи чарівну красуню. Вона була чудова!

Лоран ледве відірвав погляд і відвернувся. Йому нестерпно палило в грудях від болю.

Даніель пішов назустріч Ніколь.

– Вітання! – Сказав він і обвів її постать захопленим поглядом. – Ти чудово виглядаєш.

– Спасибі, я намагалася. Хотіла показати тобі, що ти втратив, – сказала Ніколь цілком серйозно та високо оцінила як завжди бездоганний вигляд Даніеля. Вона трималася незворушно і зворушливо усміхалася йому, але всім виглядом показувала, що не потерпить до себе фривольного ставлення. Хоча її пульс почастішав, Ніколь дуже боялася видати занепокоєння, сум'яття та тривогу, на душі було неспокійно. Вона повільно порахувала до двадцяти і попрямувала до виходу, а Даніель пішов за нею.

Лоран при цьому відчув себе вразливим і беззахисним, у нього відбирали життя, а він був безсилий щось змінити.

Лоран був дезорієнтований і йому здавалося, що він тоне у безвиході, як у той страшний період свого життя, коли вмирала його дружина. Ці думки поглинули його, і залишалося просто чекати, коли закохана парочка покине його будинок.