Глава 40

Чим ближче наближався Тиждень моди в Нью-Йорку, тим більше нервувала і хвилювалася Ніколь. Здавалося, що всі навколо почали божеволіти. В офісі модельної агенції всі метушилися, виглядали роздратованими і навіть злими. На кастингах все було так само. Практично всі дівчатка цуралися Ніколь, всім виглядом показуючи, що не хочуть спілкуватися з нею.

– Ця француженка спить з Лораном Муном і тому її завжди виділяють серед інших, – говорили вони між собою англійською.

Ніколь при них розмовляла виключно французькою, вдаючи, що погано розуміє англійську мову. Їй і самій не хотілося спілкуватися з лицемірними мегерами. Це була ціла орда суперниць, готових розірвати Ніколь голими руками, щоб опинитись на її місці.

Ніколь хоч і злилася на дівчат за плітки, але не могла не погодитися, що саме Лоран зробив її особливою серед інших моделей. Його ім'я з легкістю відчиняло перед нею будь-які двері. Ніколь та ще двома дівчатками з агентства займався найвпливовіший каст-директор у всьому модельному світі. Опіка Майкла Рассела гарантувала статус елітної моделі та відвідування тих дизайнерів, з ким він працював. Звичайно, не можна було сказати, що все було легко. Відповідальність була величезною. Ніколь не могла підвести Лорана та Майкла, вони вірили в неї.

Доводилося выснажливо працювати, і вона робила це відповідально, відчайдушно прагнучи довести всім і собі самій, що не дарма так рвалася підкорити світ моди. Вона не могла дозволити собі прогаяти такий шанс. У результаті Ніколь почало здаватися, що вона нескінченно, їздить усіма цими кастингами, приміряє одяг, дефілює... Вона вже губитися в днях, які летіли один за одним, а вона незмінно кудись бігла на своїх високих підборах, щоб комусь сподобатися.

На щастя, у цьому гармидері не залишалося часу, щоб згадувати чи думати про Даніеля. Хоча вона не хотіла обманювати себе і чесно зізналася собі, що, як і раніше, любить його.

Лоран відлетів до Пекіна на два тижні, і тепер вона поверталася в чужу порожню квартиру, відчуваючи себе втомленою, змученою і нескінченно самотньою в цьому величезному місті вогнів. У такі моменти її ентузіазм починав затихати. Вона зрозуміла, що у реальному, а не журнальному чи кіношному світі моди всі працюють на знос.

Моделі морили себе голодом у буквальному значенні, підганяючи фігуру під шалені стандарти краси. Деякі втрачали свідомість від нездужання та втоми. Ніколь і сама вже була близькою до цього стану. Її вага була сорок сім кілограмів і вона почала здаватися собі справжньою потворою. Звичайно, причиною такої самокритики був постійний голод, адже практично на кожному кастингу їй позитивно кивали та посміхалися перед тим, як попрощатися. Майк пояснив, що це нормально і навіть добре. Можна розраховувати, що її кандидатуру затвердять.

Ніколь повернулася додому увечері. Її ноги гули від болю, як і все тіло. На душі було тяжко.

Дівчина не повірила своїм очам, коли на порозі квартири Лорана побачила маленьке пухнасте кошеня. Це була маленька біла грудочка, яка мило нявкала. Ніколь одразу ж схопила його на руки і притиснула до себе.

– Маленький! Звідки ти взявся? – спитала вона так, наче він міг їй відповісти.

– Я пояснив йому, що живу з милою дівчиною і, коли їду, не хочу, щоб вона почувала себе самотньою, - підвівшись слідом за Ніколь на майданчик, сказав Лоран. – Тож запросив його пожити з нами, а він мені не відмовив.

Ніколь зрадовано схопилася і кинулася обіймати Лорана.

– Ти повернувся!

Ніколь відчула себе на сьомому небі від щастя.

– Так, – коротко сказав Лоран, обійнявши Ніколь і поцілувавши її ніжно в щоку.

Ніколь не помітила, яким поглядом на неї дивиться Лоран, бо була повністю поглинена кошеням.

– Потрібно купити йому лоток, їжу… – почала перераховувати Ніколь.

– Люба моя, я вже купив усе, – сказав Лоран і вставив ключ у замкову щілину.

Ніколь сюсюкала з котом і світилася від щастя.

– Ура!

Вони увійшли до квартири. Лоран увімкнув світло і обвів квартиру поглядом. Здавалося, нічого в ній не змінилося, але він був такий радий повернутися додому.

– Лоран, дякую! У мене ніколи не було домашнього вихованця. Вдома це категорично заборонялося.

Лоран подумав, що ніколи не стане нічого їй забороняти, аби вона ось так, як зараз, раділа та сяяла.

– Ти, напевно, голодний з дороги, я можу щось приготувати, - запропонувала Ніколь, спостерігаючи, як кошеня їсть корм для кошенят. Це було так мило, що вона була готова стрибати від щастя як маленька дівчинка.

– Якщо чесно, в аеропорту я наївся всякої погані і їсти не хочу. Але я шалено скучив за тобою і згоряю від нетерпіння дізнатися про твої успіхи.

– Я обов'язково розповім тобі, але для початку потрібно придумати малюкові ім'я, – сказала Ніколь, упершись руки в боки.

Лоран підійшов до неї і, вставши поруч, подивився на кошеня.

– Є пропозиції?

– Маю сотні варіантів, як його назвати. Я боялася, що не зможу зупинитися і в результаті ім'я у кошеня буде на кшталт довнього арабського імені: Ахмад ібн Мухаммад … Або, дай мені волю, і я зватиму його – Айворі-Зефір-Сніжок.