Глава 39

Лоран не вірив своїм очам. Він з неприхованим здивуванням і захопленням дивився на стіл, заставлений приготовленими Ніколь стравами. Як можна було за три години примудритися приготувати стільки вього смачного? Лоран голодними очима покосився на його улюблену страву – конфі з качиних ніжок.

– Ого! Беру свої слова назад і вибачаюсь за жорстокі натяки на те, що ти не вмієш готувати. Я за цю їжу готовий стати твоїм рабом до кінця свого життя,– чесно зізнався Лоран і благаюче подивився на Ніколь.

– Ти прощений, – усміхнулася Ніколь, щиро радіючи, що змогла його здивувати.

Вона стояла біля столу в простій рожевій сукні з бавовни, і Лорану здавалося, що він ніколи не бачив її такою гарною, як зараз. Довге волосся було заплетене в косу, з цією зачіскою вона виглядала зовсім інакше. Ніколь була такою жіночною, чарівною, спокусливою, що Лоран не міг відірвати від неї погляд.

Йому довелося знову сказати якусь нісенітницю, щоб не видати себе.

– Я хочу з'їсти все це просто зараз.

Лоран без церемоній вмостився за стіл і, взявши свою тарілку, наклав у неї все поспіль. А потім почав поглинати все це з таким апетитом, що Ніколь мимоволі залюбувалася ним.

– Матінко моя, яка смакота! – викрикнув Лоран і відправив у рот черговий шматочок качиного м'яса.

– Знала б ти, чим мені доводиться харчуватися на всіх цих численних вечірках та модних тусовках на які я ходжу. Я говорю про творчість, а сам мрію впитися зубами в соковитий смачний стейк.

Ніколь весело засміялася. Хіба таке можливе? Витончений Лоран за столом поводився як зіпсований хлопчик. Жодних манер. Обурливо! Але Ніколь це дуже подобалося.

Вона сама не помітила, як розслабилася, хоча ще хвилину тому не знала, куди очі подіти. Їй здавалося, що він так уважно розглядав її. Мабуть, вона просто здивувала його.

– Я зовсім забув! –  раптом вигукнув Лоран і схопився зі свого місця. – Шампанське!

Він дістав зі своїх загашників пляшку вина і задоволено замахав нею перед обличчям Ніколь.

– Зараз ми нап'ємося, – пообіцяв він, посміхаючись, і заметушився з пробкою.

Ніколь пішла за келихами, поглядаючи на його бік.

– Гей, моя люба, поспішай, інакше доведеться пити з пляшки. Хоча я не заперечую. Потім можемо пограти у пляшечку.

Ніколь підбігла до Лорана, і як тільки виявилася поряд, бризки шампанського розлетілися на всі боки. Лоран весело сміявся, наче вони зараз святкували щось особливе.Він наповнив обидва келихи і поставив пляшку на стіл.

– Ну, а тепер вип'ємо на брудершафт, – сказав Лоран і майже схилився над нею і пошепки додав: –  Дружній брудершафт, звісно.

– Лоран ... – хотіла заперечити вона, але він перебив:

-– Цьому ритуалу сотні років, навіть чоловіки цілувалися, – весело переконував Лоран і навіть підштовхнув пальцем ніжку її келиха.

– Давай-давай, пий до дна, – сказав він і припав губами до свого келиха, спостерігаючи, як Ніколь сумлінно виконує його наказ.

Руки їх сплелися, і вона відчула його тверді м'язи.

Ніколь допила шампанське і налаштувалася сухо чмокнути Лорана в губи. Він усміхався так, наче це жарт, та й годі. Але він поцілував її так пристрасно та вимогливо, що Ніколь розгубилася, відчувши повну владу Лорана над собою. Що відбувається, невже Лоран цілує її по-справжньому?

Але потім Лоран різко відсторонився, просто забрав її келих з рук, а потім швидко підійшов до столу, наче нічого особливого не сталося.

– Їй Богу, я не розумію, як можна пити на брудершафт із гарною дівчиною? Цим дуже легко захопитися. Не встигнеш навіть зрозуміти, що сталося, як уже в ліжку з панночкою, – поскаржився Лоран, сідаючи на своє місце і знову беручись за їжу. – Добре, що ми друзі, люба, зі мною ти в цілковитій безпеці.

Але Ніколь так зовсім не здавалося. Вона схрестила руки на грудях і неквапливо попленталася до столу, всерйоз задумавшись над тим, щоб швидше з'їхати з квартири Лорана.

– Треба ще випити. Ти надто напружена, – зауважив він, знову наповнивши келихи.

– З чого ти взяв? Мені весело.

– Саме тому ти обіймаєш сама себе руками? – подразнив її Лоран і питливо підняв брову.

Ніколь намагалася розслабитися та опустила руки.

– Є хороший спосіб позбавити свою карму негативу, – діловито повідомив Лоран, ніби знаючи якийсь секрет. – Музика та танець.

Він пішов до стереоустановки, зовсім трохи попоравшись із апаратурою. В кімнаті зазвучала приємна запальна мелодія.

– Frank Sinatra. I Love You, Baby, – урочисто промовив Лоран і почав розгойдуватись у такт музиці.

Він підспівував і мило пританцьовував спочатку на місці, а потім підійшов до Ніколь, і схопивши її на руки, закружляв навколо себе, голосно співаючи:

– I love you, baby… Нумо дівчинко, звільни себе!

Ніколь голосно засміялася. Господи, він божевільний! Ще більш скажений, ніж вона сама.

Ніколь послала до дідька всі забобони, заразившись веселим настроєм Лорана, і віддалася танцю. Він опустив її на ноги і, тримаючи її за руки, дивився у вічі і продовжував танцювати. Ніколь весело витанцьовувала під ритмічну музику поряд із Лораном.