Глава 4

– Даніель, ти зовсім не слухаєш мене, – істерично крикнула Христина.

На цілу секунду у кімнаті запанувала мертва тиша. Чоловік розслаблено сидів на дивані та терпляче чекав, поки вона зникне з його життя.

– Чому ти так різко змінився? Два місяці ти був готовий на все, щоб бути зі мною. Ти буквально переслідував мене, а тепер, коли я відповіла на твої почуття, ти раптом став таким холодним. Я бачу у твоїх очах повну байдужість, коли я говорю про наші стосунки. Як це зрозуміти?

Знову наступила мертва тиша. Він відкоркував банку пива, ніби шукаючи в ній хоч краплину розради. 

Йому не хотілося все це слухати, але він завжди давав дівчатам можливість висловитись перед тим, як піти. Так, все було саме так, як вона казала. Даніель уперше побачив її у театрі. Христина була актрисою – чарівною та темпераментною. Вона сподобалася йому з першої взаємної посмішки, здавалася найбажанішою жінкою у світі. Але зараз чоловік мріяв, щоб усе закінчилося як найшвидше. Йому більше не подобався її вигадливо солодкий парфум, дратувала її самозакоханість, і те, що вона була сліпа до всього, крім грошей.

Даніель не хотів з'ясовувати стосунки, бо їх ніколи не було. Варто йому припинити дарувати подарунки і водити в ресторани, як шквал претензій з її вуст став нескінченним. Вона продовжувала кричати, але Даніель не слухав. Він згадав чотирьох колишніх подружок за цей рік, які так само сварилися на нього, стоячи на тому самому місці, де зараз стояла Христина.

Всі як одна повторювали цей сценарій: гучний скандал, заява про розрив і неминучий телефонний дзвінок з проханням пробачення.

Даніель зізнався собі, що йому остогидло слухати її скарги. Тому він піднявся, неспішно пройшов повз Христину, яка кипіла від злості. Зовсім спокійно, наче це стосувалося когось іншого, він відчинив двері.

– Тобі вже час іти, – твердо сказав він, не допускаючи заперечень.

– Ну ти й сволота! Ненавиджу тебе! – крикнула вона, з силою відштовхнувши двері.

Даніель штовхнув двері і вони зачинилися. Потім він стомлено побрів до дивана, сів зручніше і ввімкнув телевізор більше для фону. Йому не хотілося дивитися його, він нічого не шукав, просто безцільно перемикав канали. Його втомили стосунки. Низка самих різних жінок, в яких він хотів знайти щось, що будитиме в його душі потайні почуття, виявлялися порожніми всередині. Вони всі хотіли від нього те, що він не міг дати. Даніель нікого не любив. Говорячи слово "люблю", просто брехав. Навіщо? Тому що вони хотіли це почути.

Раптом його чутка привабила музика на одному з каналів. Звучала стара пісня «Леді дощу» і він згадав життєрадісну, чарівну Ніколь. З нею завжди було легко та просто. Він раптом захотів поговорити з нею. Як завжди, невимушено. Спілкування з Ніколь ніби звільняло його від важких кайданів, хотілося знову літати. Скільки ж часу пройшло з їхньої останньої зустрічі? Майже два роки.

Даніель набрав секретаря.

– Мені треба не пізніше, ніж завтра бути в Марселі. Так, літаком буде найкраще.

Він поклав трубку і замислився: навіщо збирається летіти саме до неї? Йому потрібен друг. Людина, з якою вона зможе бути самою собою. Можливо, чи вдасться знову повторити катання на яхті. Це був один із найщасливіших днів у його житті. І він хотів усе пережити наново.

Наступного вечора він приїхав до будинку сім'ї Бюжо. Даніель заздалегідь попередив про свій приїзд отця Ніколь. Вони мали привід зустрітися вже давно. Потрібно було обговорити низку ділових питань. Батько Ніколь Жан Бюжо був одним із основних інвесторів компанії Даніеля. Звичайно, особистий приїзд не був потрібний. Але Жан дуже шанував дружні стосунки і така зустріч у неформальній зупинці була прийнятною та бажаною.

Даніеля запросили на вечерю у сімейному колі, а це означає, що він обов'язково побачить Ніколь. Яким же був його подив, коли за вечерею він спілкувався лише з Жаном його дружиною.

– Даніель, як же добре, що ти нас відвідав. Як Париж? Ми з Валері збираємось туди на тижні.

Даніель чемно посміхнувся.

– Париж вирує життям, втім, як завжди.

– Так, ох уже цей Париж. Особисто я не люблю шуму та постійного руху всюди. На мене більше розмірене життя. Ми збираємось відвідати там нашу молодшу дочку. Вона вчиться в університеті. Її клешнями не затягнеш додому.

Даніель напружився і зрадів можливості дізнатися, де зараз Ніколь.

– Ваша молодша дочка – Ніколь, якщо не помиляюся?

– Так, саме Ніколь. Нагадай, ти ж знайомий і з Лізою?

– Так, знайомий, – коротко відповів Даніель. Далі йому довелося вислухати все про останні досягнення Лізи. Про її успіхи в кар'єрі, соціальному житті та інше. Даніель не хотів слухати все це, але довелося.

– Ліза зараз теж живе у Парижі. Одна.

Натяк на те, що вона розлучилася з чоловіком чи він щось не розуміє? Найменше йому зараз хотілося, щоб Жак сватав його з нею.

– А що ж молодша? Як їй Париж?

Жак тільки роздратовано зітхнув, явно не бажаючи говорити на цю тему.

– Вона зовсім не схожа на старшу, і цим усе сказано. Ніколь вивчає юриспруденцію.