Глава 1

Теплий літній вечір не міг зігріти душу Даніеля, сковану холодом розчарування і відразою до самого себе. Він проклинав себе за необдуманий вчинок: освідчитися Лізі напередодні її весілля було не просто помилкою, а справжнім божевіллям. 

Чоловік стояв біля басейну, втупившись у мерехтливі вогні нічного міста, яке спалахувало тисячами вогнів. Із пагорба, на якому знаходився білосніжний маєток Лізиних батьків відкривався чудовий краєвид: місто, море, оповите легким туманом, розкішна набережна.

Та його очі знов мимоволі потягнулися до розкішного будинку, звідки долинав дзвін келихів, гучний сміх, легка музика – все це створювало атмосферу розкоші та безтурботності, а він стояв на вулиці самотній і розбитий. 

Даніель дістав цигарку. Зазвичай він курив рідко, але зараз куріння допомогло послабити сильне хвилювання, що охопило його. Чоловік із задоволенням зробив перший затяг і випустив дим через ніздрі. Дим розсіювався в нічному повітрі, немов його мрії про майбутнє. На губах його заграла іронічна посмішка. Подумати тільки! Ліза йому відмовила. 

Даніель щиро дивувався від своєї наївності.

Сам винен. Помилився. У лагідній, м'якій, чуттєвій Лізі не було жодного грама щирості. Він із сумом згадав їхню першу зустріч. Він познайомився з нею в цьому самому будинку, коли гостював у її батька. Для всіх присутніх Даніель був не просто гостем, а невід’ємною частиною сімейного бізнесу Бюжо. Та краще б ніколи не зустрів її. Тоді не довелося б мучитися від цього нестерпного душевного болю.

Закохався в неї, як останній дурень! Розкішна натуральна білявка з приголомшливою фігурою звела його з розуму одним поглядом сірих очей. Він тоді стояв і дивився на неї як зачарований, не маючи змоги відвести погляд. А Ліза мило посміхалася і дивилася здивовано, ніби не розуміючи, чому він так уважно її роздивляється. Саме тоді Даніель вирішив, що одружиться з нею. Захотів, щоб вона належала лише йому одному.

 Це було таке дивне бажання, адже все життя він був справжнім магнітом для жіночих сердець, хоча сам ніколи не відчував справжньої близькості з жодною з них. Однак з Лізою все складалося інакше. Кожен її погляд, кожен дотик викликали в ньому бурю емоцій. Він відчував себе живим, як ніколи раніше, наче прокинувся від тривалого сну. I цей зв'язок здавався йому чимось особливим, майже містичним.

То ж з його ініціативи їхнє знайомство переросло в шалений роман, що закрутив їх у вир пристрасті. Звичайно, Даніель знав про її стосунки та майбутнє весілля, але це надавало їх зустрічам особливої ​​пікантності. Йому здавалося, що Ліза також шалено закохана у нього. Вважав, що варто йому повідомити їй про свої почуття і вона відразу забуде про нареченого.

Але все сталося зовсім інакше. Він раптом освідчився їй у коханні, зробивши несподівану пропозицію. Ліза зніяковіло посміхнулася і, ледь стримуючи здивування, відповіла: «Даніелю, я ніколи б не подумала, що ти наважишся на це. Ми можемо зустрічатися і після того, як вийду заміж за Річарда

Його охопила така лють і розчарування від її жорстоких слів, що він ледь стримував себе. У голові промайнула думка про помсту, така ж темна і всепоглинаюча, як у Отелла. Але натомість він пішов геть, залишивши розгублену Лізу наодинці наодинці з наслідками своїх дій.

Даніель вирішив, що постоїть тут ще десять хвилин, докурить цигарку до фільтра і розвіє попіл, ніби марність надії. Мине час, він оговтається від болю і забуде цю брехливу суку. Він більше не хотів кохати. Ніколи!

Хід його думок перервав звук кроків за спиною. Він обернувся і здивовано витріщився на худу дівчинку. На тлі розкоші навколо вона виглядала непристойно яскраво і безглуздо. Сукня була схожа на вибух фарб на полотні, з безліччю непотрібних бантів і рюшів, що нагадували більше дитячу забавку, ніж дорослий одяг.

Можливо, вона також шукала усамітнення, або ж її цікавило щось інше. Але Даніель не мав бажання розгадувати цю загадку. Він відчув, що його спокій порушують, і, загасивши цигарку, рушив геть.

– Ви вже йдете? – несподіване запитання змусило чоловіка повернути голову до маленької фігурки.

– Так, я йду, – відповів він, намагаючись приховати здивування.

– Що ж, це логічно, враховуючи все, що щойно з вами сталося, – вона знизала плечима.

Даніель відчував, як його цікавість розпалюється. Хто вона така, щоб робити такі заяви?

– Хіба діти в цей час не повинні спати замість того, щоб пхати свій ніс у справи дорослих? – з іронічною усмішкою запитав він.

Дівчинка анітрохи не зніяковіла і спокійно витримала його глузливий погляд. Вона розпрямила свої кістляві плечі та зробила крок вперед і простягнула йому згорнутий папірець.

– Це від Лізи, – тихо промовила вона.

Даніель подивився на неї з недовірою. У її очах читалася якась дитяча хитрість, але водночас і глибока мудрість. Він хотів відвести погляд, але щось тримало його. Замість того, щоб взяти записку, він безтурботно засунув руки в кишені і знову задмливо подивився в бік нічного міста. 

– Виходить, що ти особистий кур'єр Лізи? – з прихованим сарказмом кинув Даніель.

Дівчинка лише посміхнулася куточком губ.

– Я її сестра, – відповіла вона так, ніби розкриваючи якийсь секрет. – Ви мабуть здивовані, бо жодно разу не бачили мене і ніхто про мене особливо не згадував. Можливо, тому, що я волію залишатися в тіні.