Бонусна глава

Щоденник Матвія

23 грудня

Привіт! Мене звати Матвій, і мені майже одинадцять. Я вирішив завести цей щоденник, щоб можна було ділитися тут усіма дивними пригодами, які зі мною відбуваються. А їх, повірте, у моєму житті вистачає. Уявлятиму, що в цього щоденника колись будуть справжні читачі, і когось мої історії зацікавлять. Отже, якщо ви це читаєте, то моє бажання справдилось!

У мене велика родина. І трохи дивна, якщо чесно. Є тато, мама, молодший брат Остап, бабуся і дідусь. З ними наче все нормально. А ще є дядько Назар і тітка Мар’яна, двоюрідна сестра Марта і братик Богдан. Отут і починаються дива.

Я вам відкрию великий секрет, тільки ви нікому не кажіть, добре? Справа в тому, що тітка Мар’яна — відьма. Чесно, я не вигадую! Вона вміє чаклувати по-справжньому, навіть літати вміє, але не дуже любить. І Марта теж  відьма. А до того ще й вередлива і приставуча. Ви не подумайте, я сестричку люблю, але така вже вона є — постійно вигадує якісь капості, на місці ніколи не всидить. Та що візьмеш із шестирічки.

А ще у них є дивні домашні улюбленці — гризлики. Вони такі кумедні і милі, ну точно як мультяшні, хоча зуби в них доволі гострі, та вони зовсім не кусаються.  А ще гризлики дуже розумні. Ну і це не зовсім улюбленці, якщо чесно. Як мені пояснила тітка Мар’яна, це фамільяри, але я так до кінця і не зрозумів, що воно має значити. Старшого гризлика звати Кокос, я з ним познайомився ще у чотири роки. Тоді я міг просто так його бачити, бо був ще малий, але тепер вже не можу. Але Кокос може ставати видимим для мене за власним бажанням. Ми з ним добре ладнаємо. А ще у Кокоса є дочка Пелюстка, яка стане фамільяром Марти, коли підросте, а поки що вона живе зі своєю мамою у іншої відьми.

А хочете ще один секрет? У тітки Мар’яни і дядька Назара скоро буде ще одна дитинка. Або дві… Я трохи заплутався. Прямо зовсім скоро — тітчин живіт уже такий великий, що, як вона каже, дістає їй до носа. Дядько з тіткою не захотіли, щоб лікар казав їм, чи буде хлопчик, чи дівчинка. Тож ми це дізнаємось тільки тоді, коли дитинка народиться.

Але якщо це буде дівчинка, вона теж буде відьмою — як Мар’яна з Мартою. Тому краще б це був хлопчик. Гадаю, дядько Назар теж такої думки, хоча це лише мої підозри, бо він ніколи нічого такого не казав уголос.

Через Марту зі мною вже ставалося багато дивних історій. Іноді кумедних, іноді захопливих, а іноді це все закінчувалося не дуже приємно. Тому я не люблю, коли батьки просять мене з нею погратися і залишають  за старшого. Бо Марта все одно мене ніколи не слухається.

А зараз ми всі знову зібралися в домі у дядька і тітки. Бо скоро Різдво, а ми зазвичай відзначаємо його всією великою родиною. У Назара з Мар’яною гарний будинок, тут багато кімнат і навіть є горище. А у вітальні — справжній камін. Біля нього вже стоїть величезна, наряджена ялинка — я, до речі, допомагав наряджати. А Марта всім заважала… Вона чіпляла прикраси на верхні гілки за допомогою магії, хоча дядько Назар просив: «Будь ласочка, хоч один день, у такий важливий момент, давайте без магії, а верхівку я і сам причеплю». Але Марта ніколи його не слухається.

Це поки що все, бо в мене вже рука втомилася писати. Богдан і Остап кличуть мене на вулицю ліпити сніговика. Сподіваюсь, Марта не захоче йти з нами, бо минулого разу вона оживила нашого сніговика, і він ганявся чомусь саме за мною, аж поки тітка Мар’яна його не розчаклувала.

24 грудня

Я думав, що сьогодні буде чудовий день. Адже у Святвечір ми зазвичай збираємося всі разом у вітальні, і тітка з дядьком наглядають за Мартою, аби вона не чаклувала на нас із братами. Хоча, звісно, вона все одно трохи чаклує. І, до речі, її ніхто ніколи не карає.

Так от, зранку наче все було добре — ми навіть ходили на ковзанку, і всім було весело. Тільки тітка Мар’яна не каталася. Напевно, їй заважав великий живіт. А ще вона трохи насварила Марту. Ну правильно, бо нема чого зачаровувати чужі ковзани. Хоча було доволі смішно, коли хлопчик, який уперше прийшов на ковзанку і тільки вчився кататися, раптом почав виписувати на льоду піруети, наче з олімпійської програми фігурного катання. Марта сказала, що вона просто хотіла допомогти йому навчитися.

Мама, бабуся Галя і бабуся Василина весь день поралися на кухні й готували святкову вечерю. Вони вже почали накривати на стіл, коли раптом дещо сталося. Не знаю, чому не можна було потерпіти хоча б до завтра, але тітці Мар’яні терміново знадобилося народжувати.

Та ми всі були в шоці. Дядько Назар одразу ж повіз її до лікарні, а потім дідусь повіз туди бабусю Василину, яка затрималась, аби зібрати необхідні речі. А потім виявилося, що вона щось забула, і мої тато з мамою теж туди поїхали.

Тож ми з братиками і Мартою залишилися під наглядом однієї лише бабусі Галі. Вона нагодувала нас вечерею, але святковий настрій був зіпсований. Вважаю, що тітка Мар’яна дуже негарно вчинила з нами всіма.

Десь о десятій вечора бабуся Галя сказала, що нам час іти спати. Ну от! Хто ж спить у різдвяну ніч! А як же подарунки? Ми що, тепер мусимо чекати, коли повернеться тітка Мар’яна? Ну добре, сподіваюсь, вона там недовго. Може, зранку якраз і повернеться? Що стільки часу можна робити в лікарні — вона ж не хвора.

Я пішов спати, як і сказала бабуся. Але не встиг задрімати, як двері до нашої з Остапом спальні тихенько відчинилися. На порозі стояла Марта. Виявляється, вона захотіла влаштувати засідку на Святого Миколая, коли він нестиме нам подарунки, і ще нас із братом збиралася в це втягнути. Я вже дорослий, тому знаю, що не існує ніякого Миколая, Діда Мороза чи Санта-Клауса — називайте як хочете. Але мама мені заборонила про це казати братам і навіть Марті.