Епілог

6 років по тому

Назар

— Якщо ти зараз же не розчаклуєш мою бороду, то на тиждень залишишся без цукерок! — я намагався говорити якомога серйозніше, але довго злитися на доньку ніколи не міг і своїх погроз зазвичай не виконував. Тим більше, що сьогодні в неї був день народження.

— А чого ти думаєш, що це я? — хитро примружилась п’ятирічна Марта. — Може, це Богдан чи мама?

Марта була дуже розумною дівчинкою, але за потреби вміла вдавати святу невинність, яка не розуміє, що до чого.

— Бо Богдан не вміє чаклувати, а мама… Скажімо так, фарбувати мою бороду в рожевий колір магічним чином вона б точно не стала!

Я вже й сам не радий був, що вирішив слідувати моді — відпустити бороду та вуса. Але мені скоро тридцять, і хотілося виглядати трохи солідніше. Хоча, про що це я взагалі — не було б бороди, то ця маленька відьмочка вигадала б мільйон інших способів із мене познущатися.

— Ну гаразд, це була я! — радісно зізналася донечка. — Але тату, ти просто не розумієш, як це гарно! Тепер твоя борода такого ж самого кольору, як моя сукня, ми будемо так гарно виглядати на фото!

У свої п’ять років Марта вже була неймовірно сильною і талановитою чаклункою, і не дарма носила ім’я своєї пращурки, яка прославилась видатними силами, але чомусь її дар не перейшов нащадкам і поступово згасав із покоління в покоління… Та ми з Мар’яною все-таки з’ясували, що сталося.

Мар’яні не давали спокою слова Ядвіги в нашу останню зустріч і її дивна поведінка. Тож згодом вона в черговий раз попросила Ладу поворожити їй і подивитись своє минуле. Раніше дівчата вже намагались, але нічого нового дізнатись не вдавалося. Але цього разу правда відкрилася, наче хтось зняв з неї печатку.

Прабабуся Мар’яни Марта за своєю силою була майже рівною Ядвізі і становила потенційну загрозу, хоч прямих сутичок і уникала. А знаючи, що добрі відьми завжди намагаються обмежити злих і забороняють їм кривдити людей, Ядвіга побоялася, що дочка чи онука Марти зрештою покладе кінець її темним справам і не дозволить тягти життєву силу з людей.

Тож Ядвіга прокляла рід Марти й зробила так, щоб із кожним наступним поколінням магічна сила відьом роду тільки зменшувалась. До того ж замаскувала свої чари так, що слабші відьми не могли їх побачити. А отже, на Мар’яні справді було родове прокляття, яке зняли води Озера Очищення. І всі ті сили, які вона отримала після купання, не були «додатковим бонусом» — то були її власні сили, які озеро їй просто повернуло. Може, тому вони й відчувались такими природними.

Ну, а наша маленька Марта мала стати ще сильнішою. І, гадаю, колись би змогла з легкістю подолати Ядвігу. От тільки після нашої останньої зустрічі стара відьма взагалі зникла, і відтоді про неї ніхто нічого не чув. Хоча насправді я був вдячний Ядвізі, бо саме завдяки її врокам я познайомився з Мар’яною, і хтозна, як би склалися наші долі без її втручання.

Марта успадкувала від Мар’яни не тільки магічні сили, але й зовнішність — вона була нашим маленьким рудим сонечком, а її очі мали навіть яскравіший, ніж у мами, зелений колір. А чотирирічний Богдан пішов у мене. Жодних магічних сил у нього не було, зате були мої блакитні очі і світло-русяве волосся, яке, скоріш за все, з віком потемнішає. Мар’яна і бабуся Галина називали його «солодким пиріжечком».

— О, сьогодні вона рожева! — до кімнати зазирнула Мар’яна, не в змозі стримати сміх.

— Чого радієш? Давай виправляй експерименти нашої маленької стилістки! — благально подивився я на дружину.

Як завжди, Мар’яні вистачало лише одного дотику, і моя борода знову набула природного відтінку. Я зітхнув із полегшенням.

— А ти давно бачив Кокоса? — перепитала Мар’яна, допомагаючи мені застібнути сорочку.

— Не знаю, здається аж кілька днів тому.

Кокосом ми назвали нашого гризлика. Формально це був фамільяр Мар’яни, але ми ставилися до нього як до члена родини, а не як до прислуги. Бо ж Ядвіга навіть не потрудилася дати гризлику ім’я, але нам хотілося, щоб він відчував себе важливим і особливим.

Суниця, до речі, тепер теж жила з нами, як і тітонька Василина. Три роки тому я відкрив свою ІТ-компанію, справи йшли добре, тож торік ми всі переїхали у великий двоповерховий будинок з неймовірно гарним садом. Мар’яні вже не потрібно було підживлювати свої сили енергією рослин, але вона все одно дуже любила природу, як і маленька Марта. Мої батьки і Олена з родиною теж часто у нас гостювали, от і зараз усі вже чекали надворі, де ми організували святкове застілля.

Але й сама Мар’яна не відставала. Попри наявність двох дітей і відьомські справи, вона ще стала успішною бізнес-леді. На якомусь заході для квіткарів Мар’яна познайомилася з талановитою флористкою Соломією, яка теж нещодавно відкрила свою власну крамничку. Вони здружилися, і згодом організували спільний бізнес. Тож тепер дівчата мали цілу мережу квіткових крамниць по всьому місту. Мар’яні вже не обов’язково було самій працювати продавчинею, та вона залюбки брала кілька змін на тиждень. Наче відчувала, коли саме її особливі букети будуть найбільш потрібні, тож від клієнтів відбою не було.

Тепер, коли мою бороду було не соромно показати людям, я нарешті міг приєднатися до решти родини. Дорослі вже сиділи за столом у затінку, усі, окрім Василя, який сьогодні був призначений головним наглядачем мангалу. Матвій і його молодший брат Остап гралися з Богданом. А маленька принцеса Марта, як завжди, була в центрі уваги й танцювала посеред двору у своїй святковій рожевій сукні під оплески бабусі, дідуся, Олени, тітки Василини, а також подруг Мар’яни. Маленька донечка Лади, не звертаючи уваги на гамір, мирно спала у візочку, а  чоловік мав під’їхати трохи пізніше — бо щось там не встигав по роботі.  Олеся, наскільки я знав, поки що не зустріла свого єдиного.