Розділ 28

Назар

Спершу я поїхав до Олени — все-таки дуже хотілося побачити її на власні очі й переконатися, що з нею все добре. Щойно я відчинив двері, сестра кинулася мені в обійми, і кілька хвилин ми так і простояли, мовчки обіймаючись і зітхаючи, аж поки з дитячої не визирнув сонний Матвій.

— Мама сказала, що це тітка Мар’яна її врятувала, бо вона справжня чарівниця. Але я і так це знав, — гордо заявив він. — Я вже бачив, як вона чаклує.

— Щодо цього… — я нервово почухав потилицю.

— Не впевнена, що хочу знати подробиці, — замахала руками Олена. — Я тільки сподіваюся, що ти знаєш, що робиш, і не став би наражати Матвія на небезпеку.

— Звісно! Це було… коротше, то було цілком безпечне закляття, і Матвій навіть не брав участі в процесі, просто дивився, — стиха промовив я, озираючись на племінника.

— Синку, іди в ліжечко, добре? Нам із дядьком Назаром треба трохи побалакати.

— Ти ж не будеш забороняти йому зустрічатися з Мар’яною? — з усією серйозністю запитав насуплений Матвій.

Я не втримав посмішки, але й сам обернувся до спантеличеної Олени:

— Не будеш, правда?

— Ну, по-перше, у мене немає повноважень щось забороняти дядькові Назару, — розсміялася сестра. — А по-друге, Мар’яна справді чудова і дуже добра. Вона мені подобається.

Сонне обличчя Матвія засяяло від щастя:

— Ура! То дядько Назар тепер може з нею одружитися?

Тут уже ми з Оленою разом нервово засміялися.

— Для цього ще ранувато, друже, але я обов’язково розгляну таку можливість, — пообіцяв я племіннику, і той, задоволено посміхаючись, зник у дитячій і навіть зачинив двері.

— То-о-о-ж… — ніяково почала Олена. — Я так розумію, що твоя дівчина насправді… ну, той-во… з тих…

— Боже, Оленко, ти хоч уявляєш, як нетолерантно це звучить? Нічого, сам такий був. Так, вона відьма. І так, усе це правда — про чари, вроки, привороти. Ми якраз так і познайомилися: вона мені допомогла, але через це вплуталася в ще більшу халепу.

— А потім ще й я підкинула проблем. Як вона зараз? Я хвилювалася.

— Вже краще. Але остаточно ще не одужала. Для цього нам потрібно… — я раптом збився з думки, адже пригадав одне важливе питання, яке вже добу не давало мені спокою. — Слухай, а де взагалі Василь?

Чоловіка Олени я бачив усе рідше. На дні народження він з’явився буквально на кілька хвилин, а потім зник, посилаючись на невідкладні справи. Хоча, здавалося б, які можуть бути справи ввечері у п’ятницю. Потім він наче поїхав на відкриття нового офісу в інше місто. Але, враховуючи всі обставини і раптову хворобу Олени, він мав би вже давно бути тут, разом із нею. Навіть наш батько терміново зірвався з відрядження і особисто забирав доньку з лікарні.

Олена одразу якось змарніла, кутики губ опустилися, наче вона от-от заплаче. Я давно підозрював, що з Василем якісь проблеми, та не хотів лізти в особисті справи сестри. Але тут ситуація вже виходила за всі припустимі межі.

— Я не хотіла поки розповідати ані тобі, ані батькам, але… Здається, у нас усе погано. Ситуація з моєю хворобою стала показовою: Василь мене більше не кохає, але це навіть не найстрашніше. Схоже, що йому взагалі тепер байдуже на нас із Матвієм, наче нас і не існує зовсім… — Олена не втримала сліз.

Мої найгірші підозри підтвердилися, а я нічим не міг зарадити. Але що взагалі сталося? Я добре пам’ятав, як починалися їхні стосунки: Василь просто обожнював Оленку, на руках носив, виконував кожне бажання. Коли народився Матвій, він був на сьомому небі від щастя й став зразковим батьком. Як же він міг так різко змінитися?

— Може, звісно, це не моє діло, але ти не проти розказати трохи детальніше? Ну, коли це все почалося? Коли він став віддалятися і дивно поводитися?

Можливо, я останнім часом забагато спілкувався з відьмами, та чомусь уже на цьому етапі в мене закралися підозри, що справа може бути в якихось чарах. Ну як це так: була собі нормальна людина, цілком сімейна, любляча, віддана — і в один момент, на тобі, наче підмінили.

Ми всілися на диван, і Олена замислилася, наче відшукуючи в пам’яті відправну точку змін.

— Кілька тижнів тому все почалося, майже місяць. Повернувся Вася з чергової робочої поїздки в інше місто — і став сам не свій. До того ж, він казав, що лиш пару разів треба з’їздити, проконтролювати відкриття офісу, а далі підлеглі самі розберуться. А потім раптом зачастив, та й по кілька днів став затримуватися.

Олена ненадовго перервалася, сходила на кухню по чай, і я вловив запах м’яти та чебрецю. Здається, я вже трохи почав розбиратися в травах, завдяки Мар’яні. Я бачив, що Олена ще не промовила найважчого, але вона зібралася із силами й таки продовжила.

— Ти, напевно, і так уже здогадався. Та й я не дурна — одразу все відчула. В нього навіть одяг чужими парфумами пахне, та й з того дня він до мене не торкається, навіть спить у вітальні в ті рідкі дні, коли взагалі вдома ночує. Знайшов іншу, закохався. Ніколи б не могла такого уявити, звісно, але чого тільки в житті не буває. Знаєш, я людина дуже практична, і ми з Васею ще до весілля обговорювали сценарій: мовляв, що буде, коли хтось із нас раптом розлюбить, раптом зустріне іншого…