Розділ 26

Мар’яна

Я приходила до тями повільно. Спочатку увімкнувся слух, але очі все ніяк не хотіли розплющуватися. Я чула десь поруч тихі голоси: здається, говорила тітка Василина і… Назар? А де я взагалі? Що сталося? В голові наче все перемішалося.

Я несвідомо поворушила рукою й намацала під своєю долонею щось м’яке і пухнасте. Чекайте, і з другого боку теж! Тож я потихеньку розплющила очі. Перші кілька секунд усе надто туманилося, я кліпнула кілька разів, і картинка стала чіткішою. Схоже, я у своїй старій кімнаті в будинку тітки, лежу собі на ліжку. Під правим боком у мене Суниця — ну це нормально. А от під лівим… гризлик? Трохи неочікуване відкриття. Але тваринка так лагідно до мене притулилася, згорнувшись клубочком майже так само, як кішка. Я звернула увагу, що візерунки на його шерсті чомусь майже зникли, наче вицвіли. Здається, він намагався віддати мені частину своїх магічних сил, аби я швидше видужала. А він же залишався фамільяром Ядвіги і мав би в першу чергу дбати про її потреби. Хто б міг подумати, що ми подружимося!

— Мар’яно? — почула я голос Назара зовсім поряд. — Ти прокинулася, ну слава богу!

— Привіт, — прошепотіла я, голос був тихим і хрипким, у роті пересохло.

Назар миттєво схопив склянку води з тумбочки і простягнув мені.

— Тітка Василина сказала, що тобі потрібно багато пити. Давай я допоможу.

Хлопець турботливо підклав мені під голову ще одну подушку і напоїв водою. Тим часом гризлик із Суницею заворушилися, очевидно, розбуджені моїми рухами.

— Василина сказала, що вони допомагають, — помітивши моє здивування, пояснив Назар. — Навіть гризлик, хоча я не очікував, що він проявить таку ініціативу. Та насправді він досить милий і товариський. Але… як ти взагалі почуваєшся?

— Наче вже краще, — невпевнено протягла я. Принаймні у мене нічого не боліло, я могла вільно дихати і не згорала від лихоманки. — А довго я отак… спала?

— Майже добу, — зізнався Назар винувато. — Ми всі дуже переживали, твої подруги теж приходили, але ти не прокидалася, тому, мабуть, не пам’ятаєш.

Тільки зараз я помітила, що біля моєї подушки притулилася новенька лялька-мотанка. Я посміхнулася, подумки дякуючи Олесі. Без подарованої нею сукні я би взагалі не впоралася.

— Твоя тітка пішла варити тобі суп. Хочеш, я її покличу?

— Та ні, не треба, — я ще вище підтяглася на ліжку і тепер уже майже сиділа. — Як там Олена? Їй стало краще?

— Вона повністю здорова, її навіть відпустили додому. Ніхто в лікарні так і не зрозумів, що сталося, але сама вона, здається, здогадалася. Не знаю як, адже моя сестричка ну дуууже скептична, та вона знає, що це ти її врятувала. І вона щиро вдячна. Я поговорю з нею на цю тему більш детально, коли ми побачимося особисто.

— А ви хіба ще не бачилися? Чекай, ти що, цілу добу біля мене просидів?

— Звісно, я був тут. Тобі я зараз потрібен набагато більше.

Для мене це справді стало несподіванкою. Я ж лише просила доставити мене до тітки і гадала, що після цього Назар повернеться до сестри в лікарню. А він… Він такий… Щось я аж надто розчулилася, і довелося відвернутися, аби впоратися з емоціями.

— Точно все добре? — Назар турботливо взяв мене за руку, і його дотик відгукнувся в мені якимось глибинним теплом.

Я закивала, не здатна відповісти на це питання словами. Зараз я просто раділа тому, що залишилася жива, а ще тому, що Назар поряд і так зворушливо про мене піклується.

— Слухай, я ж не встигла тобі розповісти. Перед тим, як ти подзвонив і повідомив про Олену, ми з дівчатами якраз дещо знайшли.

— Новий спосіб зняти приворот? — гірко запитав Назар. — Ти навіть зараз про це думаєш?

— Я не можу не думати, це важливо. Ми і так уже втратили один день, і завтра якраз місяць буде у повні, тож ми…

— Я кохаю тебе, — промовив Назар, заглядаючи мені просто в очі. — І я не вірю, що справа лише у заклятті. Ти казала, що навіяне кохання важке і пекуче, воно відчувається скоріше як тягар. А зараз все зовсім не так. Я відчуваю тепло, піднесення, радість, коли я поруч із тобою. А коли не поруч — сум і порожнечу. Але не такі, від яких з’являються нав’язливі думки і бажання тебе привласнити чи контролювати. А такі, що… з тобою значно краще, ніж без тебе. Але все це — мої відчуття, а от що відчуваєш ти, я не знаю…

Я слухала його з подивом і захопленням. Те, що він описував, дійсно не було схоже на приворот, але що тоді взагалі відбулося? Ядвіга справді лише пожартувала? Що мені йому відповісти? Може, час зізнатися, що почуття взаємні?

— Мар’яночко, люба, ти вже прокинулася! — до кімнати зайшла тітка Василина, відволікаючи мене від думок. Вона обережно торкнулася мого чола і з полегшенням констатувала: — Ну от, температури вже немає. Ти, напевно, зголодніла? Гадаю, легкий суп тобі не завадить. Зараз принесу.

— Я допоможу, — зголосився Назар і пішов слідом за тіткою.

Вони повернулися з тацею, де парував щойно зварений суп, змайстрували мені імпровізований столик і взагалі возилися, як із маленькою дитиною, поки я все не доїла. Гризлик і Суниця теж виявили бажання підкріпитися, і тітка забрала їх на кухню, щоб погодувати. А Назара попросила відвести мене у сад, коли буду готова.