Розділ 22

Назар

Після розмови з Мар’яною я почувався жахливо. Діставшись додому, одразу пошкодував, що накидав їй таких звинувачень і що запропонував один день провести нарізно. Бо вдома я таки відчув себе дуже самотнім, хоча й ненадовго.

Щойно я увімкнув світло на кухні, помітив просто на обідньому столі гризлика.

— Знову ти? От же причепа! — буркнув я незадоволено, хоча, правду кажучи, навіть компанія цього дивного створіння мені зараз була приємніша за самотність.

Тваринка незграбно зістрибнула зі столу і подивилася на мене своїми величезними очиськами — ну точно як кіт, що випрошує їжу.

— Я тебе що, ще й годувати повинен? — обурився я. — Ти в курсі взагалі, що я тебе й бачити не мав би?

Я не знав, чи гризлик зрозумів хоч щось із моїх слів, та він слухняно заховався під стіл. Але ноги самі понесли мене до холодильника.

— Ковбасу будеш? — уже за хвилину запропонував я і, не дочекавшись відповіді, поклав шматочок на підлогу біля столу.

Гризлик визирнув, не вагаючись проковтнув пригощання і подивився наче з вдячністю — ну дійсно, як собака.

— Ядвіга вдома не годує, чи що? — я дав йому більший шматочок, але на цьому вирішив зупинитися.

Хто знає, як на його магічний організм діють наші немагічні продукти. Ще отруїться тваринка, не дай боже. Хазяйка в нього, звісно, ще те стерво, але сам гризлик мені нічого поганого не зробив. І взагалі він справляє враження дуже вихованого й чемного домашнього улюбленця.

Тож я пішов приймати душ із думками лише про те, як пошвидше влягтися спати. Але щойно дістався спальні, як у двері хтось почав настирливо дзвонити.

Перша моя думка була про те, що це може бути Мар’яна. Невже так швидко знайшла новий спосіб від мене здихатися?

Але я, не задумуючись довго, попрямував до дверей і рішуче їх відчинив. Одразу скажу: я, звісно, був у самих трусах. Знову.

— Назаре, ти вдома, яке щастя! — накинулася на мене Ліза з порога. — Я хвилювалася, що, може, ти ще не повернувся або взагалі вже тут не живеш, бо я так і не спитала минулого разу.

Ліза буквально повисла на мені, обіймаючи за шию і бурмочучи якісь пояснення, але головного я так і не зрозумів.

— Лізо, що взагалі ти тут робиш?!

Я нарешті відліпив від себе настирливу дівчину, але з її поведінки вже бачив, що вона якась аж надто розкута. Напевно, не обійшлося без бокалу вина. Ліза, звісно, не була якоюсь п’яничкою, але завжди любила зависати з подругами, де вони помірно споживали вино і шампанське.

— Як це “що”? Назаре, я все усвідомила. І Кирилу я так і сказала, що може котитися під три чорти зі всіма своїми грошима, якщо він навіть мого дня народження не пам’ятає. Я спеціально спитала — і він таки справді не пам’ятав, уявляєш?

Я не одразу второпав, як вона взагалі мене знайшла. Але насправді в цю квартиру я переїхав буквально за пару тижнів до нашого розриву, і Ліза, звісно, встигла побувати в мене в гостях кілька разів. Уже потім я став асоціювати нове житло з початком нового етапу свого життя. До речі, ця квартира теж була одним із багатьох приводів нашого розставання. Наші стосунки якраз перейшли на той етап, коли вже час було починати жити разом, а я, звісно, не міг собі дозволити таких апартаментів, до яких Ліза звикла.

Ще п'ять хвилин тому я переживав через сварку з Мар’яною. Думав, що вся ця історія з чарами складна і заплутана. І от, значить, стою я посеред своєї вітальні в самих трусах, як ми пам’ятаємо, і в повному шоці, а моя колишня кидається на шию і зізнається, що заради мене покинула перспективного й заможного нареченого. Що б ви сказали про такий рівень заплутаності?

— Лізо, схаменися! Що ти усвідомила? Я ж казав тобі, що в мене є дівчина — ти хіба не пам’ятаєш?

Ліза незадоволено скривилася.

— Ох, Назаре, котику… Ну так, ти казав, але ж я усе розумію. Якщо навіть хтось і справді в тебе є, ну невже… невже вона краща за мене?

Я, звісно, пам’ятав, що у Лізи завищена самооцінка, вона доволі нарцисична та надто самовпевнена — і саме через це у нас були великі проблеми у стосунках. Але це вже переходило всі межі.

— Хочеш по-чесному, Лізо? Я не маю наміру тебе ображати, але… Так, вона краща. Бо вона завжди дуже щира і передусім дбає про інших, а не про себе.

— Ти натякаєш, що я егоїстична?! — хижо зблиснула очима дівчина.

— Виходить, що так. Ти тільки подивися, що відбувається. Я тобі сказав, що закоханий в іншу, але ти намагаєшся довести, що я маю її залишити й бути з тобою. Це як називається взагалі?

Раптом із кухні почувся якийсь гуркіт, і ми обидва різко озирнулися.

— Хто це там? Це вона? Твоя нова дівчина? — підозріло покосилася Ліза на двері на кухню.

Якби ж то! Єдиним, хто міг учинити цей гамір, був злощасний гризлик. Цікаво, це він випадково щось зачепив чи навмисне? Може, він так намагається мені допомогти?

— Ні, Лізо. Нікого там нема. А ти краще йди собі додому, я сьогодні і так дуже втомився.

— Але ж ти… Ти ж сам покликав мене на ту зустріч. І твої повідомлення — вони були… ну чесно, я між рядків усе прочитала.