Розділ 18

Назар

Оце так ляпнув Матвій! У мене аж вуха запалали від змішаних почуттів, але ситуація точно була трохи дивна.

— Ой, ти вибач, Мар’яно! — одразу втрутилася Оленка. — Він ще малий, іноді щось як бовкне, і сам не розуміє, нащо.

— Та нічого, — Мар’яна добре трималася. — Тим більше, що Матвій майже вгадав. Є у мене одне дивне захоплення, езотеричне, можна сказати. Маю екстросенсорні таланти.

Обличчя Олени вмить посуворішало.

— Одразу скажу, що я в таке не вірю і вважаю відвертою маячнею та шарлатанством. Якщо, звісно, тобі таке подобається, то це твої справи, але Назара краще в них не втягуй.

— Що ж, кожен має право на власну думку, у тому числі й Назар, — Мар’яна трохи напружилася.

Атмосфера ставала все більш загрозливою. Ніколи б не подумав, що ці дві дівчини отак одразу не злюблять одна одну.

— Взагалі-то я тут стою, Оленко, і можу сам за себе вирішувати, — промовив я максимально суворо.

Сестра перевела на мене погляд, у якому читалося відверте незадоволення, але вирішила поки що закрити це питання.

Можливо, не варто було підіймати цю тему просто зараз, а для початку дати їм із Мар’яною час ближче познайомитися. Але слів назад не забереш, і момент було впущено. Тепер дівчата спілкувалися з показною ввічливістю, за якою вирувала купа інших емоцій, але обидві поки що стримувалися.

Олена незабаром пішла на кухню допомогти мамі, а Мар’яна, роблячи вигляд, що усе нормально, показово роздивлялася квіти на підвіконні. Я, звісно, не знав жодної назви, але моя мама любила домашні рослини й добре їх доглядала, тож подивитися було на що, особливо поціновувачам рослинності.

— Все нормально? — я спробував вгадати її емоції.

— Так, звісно. Кактус у вас красивий, — кумедно перевела тему дівчина.

Я посміхнувся.

— Радий, що тобі подобається. Слухай, щодо Олени… вона може бути трохи різка, та ти не сприймай це на свій рахунок. Вона просто дуже мною опікується, особливо після ситуації з Лізою. Не хоче, щоб мені знову розбили серце. А ще вона дуже скептична до всіх таких навколомагічних речей, тому і поставилася до тебе трохи насторожено.

— Та не парся ти так. Що мені з нею, дітей хрестити? Хай ставиться, як хоче. Тим більше, що я ж на твоє серце і не претендую.

Я хотів на це щось відповісти, але, на щастя, мама невдовзі покликала всіх до столу. Мар’яна ніяково поклала собі на тарілку трохи овочевого салату та шматочок хліба. Я підозріло на неї покосився, накладаючи собі майонезних салатів і запеченого м’яса.

Звісно, першим ділом мама й Олена почали розпитувати про те, як ми з Мар’яною познайомилися, і Оленка навіть стримано подякувала їй за той гарний букет. Потім на Мар’яну посипалися всілякі питання щодо її біографії, і вона досить стримано та ввічливо на все відповідала. Тут я з подивом дізнався, що вона, виявляється, ландшафтна дизайнерка за освітою. Ну тобто їй ще рік вчитися, але заочно. Треба було, мабуть, її краще розпитати перед нашою авантюрою.

Але я швидко помітив, що на її тарілці так і не додалося нових страв. Слідкує за фігурою, чи що? Тож я намагався зіграти роль турботливого хлопця.

— Тобі щось подати? Ти майже нічого собі не поклала.

Здалося, Мар’яна трохи знітилася і промовила стиха, щоб почув лише я:

— Назаре, я вегетаріанка, а тут майже всі страви з м’ясом. Але це не страшно, ми ж не поїсти сюди прийшли.

Я на мить так і застиг. Вегетаріанка — тобто як це? Чому ж вона раніше не сказала?

Але поступово у свідомість почали просочуватися спогади вечора п’ятниці, коли ми йшли з кафе до неї додому. І так, здається, Мар’яна таки казала, а я, бовдур такий, геть про це забув. Точніше, навіть не звернув уваги.

— Вибач, мені тепер самій незручно перед твоєю мамою. Напевно, я мала тобі ще раз сказати, але просто не подумала, що тут буде такий стіл. Гадала, ми просто чаю поп’ємо.

— Назарчику, Мар’янко, у вас там все добре? — у ту ж мить обізвалася мама. — Мар’янко, ти щось зовсім нічого не з’їла.

Я відчув, що це мій косяк, тож і рятувати ситуацію треба мені.

— Мар’яна не їсть м’ясо. І якби я більше думав головою, то сказав би тобі завчасно, — випалив я винувато.

На обличчі мами відобразилося відразу кілька емоцій: трохи шоку та здивування, але разом із тим якесь поблажливе прийняття.

— Це тому, що вона відьма? — дзвінким голосом перепитав Матвій з іншого кінця столу. — Я думав, що відьми люблять м’ясо. Особливо кажанів!

Було видно, як маска незворушності поволі починає спадати з обличчя Мар’яни. Ох, не так я собі уявляв сьогоднішній вечір.

— Матвію! Тітка Мар’яна — вегетаріанка. А за те, що ти сказав, вибачся негайно, — скомандувала Олена, але по її очах було видно, що підкол їй насправді сподобався.

Я побачив, як зелені очі Мар’яни зблиснули, і в повітрі на мить наче пронісся електричний розряд, та Мар’яна таки себе опанувала.

— Нічого, все гаразд, це ж дитина. Матвійчику, не хвилюйся, кажанам нічого не загрожує, я надаю перевагу зміям і павукам — вони набагато смачніші.