Розділ 17

Мар’яна

Не те щоб я дуже хвилювалася перед знайомством із мамою Назара, все-таки я ж не насправді його дівчина. Але підсвідомо мені  хотілося справити на неї гарне враження.

Я причепурилася, навіть волосся заплела у косу — мені здалося, що так виглядатиму респектабельніше.

— Гарна зачіска, — прокоментував Назар, побачивши мій новий образ.

Тепер він контролював, що каже, тож я більше не була певна в тому, наскільки щирі його компліменти.

— Дякую. Мені здавалося, що безлад на голові ще більше видає моє відьомське єство. А перед твоєю мамою я мушу вдавати модного та сучасного екстрасенса.

Але поряд із Назаром мені було напрочуд спокійно. Де б ми з ним не були, його присутність завжди змушувала почуватися як удома. Дивне відчуття.

Вже коли ми стояли перед вхідними дверима, мені на якусь мить таки стало трохи страшно. Але ось двері відчинилися — і усі страхи вмить випарувалися.

Від жінки, що стояла на порозі, віяло такою теплотою і щирістю, яких я давно не відчувала від незнайомих людей. Варто було тільки їй посміхнутися, як усі мої страхи остаточно випарувалися, і я відчула, що в цьому домі мені щиро раді.

— Вітаю, Галино Олександрівно! Дуже приємно з вами познайомитися.

— А мені як приємно, Мар’яно! Заходьте швидше! І не обов’язково мене називати так офіційно, можна й просто Галина, чи навіть Галя, якщо хочеш.

Ми пройшли до просторої вітальні, де вже був накритий стіл. Пані Галина заради нас дуже постаралася, навіть торт сама спекла.

— Мамо, ну ти даєш! Наготувала, як на весілля. Це ж просто маленька сімейна вечеря. Хіба ми з’їмо стільки втрьох? — похитав головою Назар.

— Так ми і не втрьох. Я іще Оленку покликала, ти ж не проти?

Я закашлялася. Що більше сторонніх людей, то складніше мені буде чаклувати.

— Мамо! Я, звісно, Олену завжди радий бачити, але ж ми наче так не домовлялися, — почав обурюватися Назар. — Ти б хоч мене попередила.

— Вибач, синку, воно якось само вийшло. Вона ненадовго, поки Матвій на плаванні. Посидить із нами трошки, а потім якраз його забере і додому. Ну не виганяти ж її тепер, коли прийде, правда? — пані Галина винувато опустила очі.

— Та що ви! Усе добре, — втрутилася я, натягаючи посмішку. — З Оленою я теж дуже хотіла познайомитися. Назар казав, що мої троянди їй припали до душі.

— Оце ти, Назар, вмієш секрети тримати! Вже б привів свою дівчину на день народження до Оленки — одразу б з усіма познайомилися! А квіти справді були шикарні, я ще й подумала: як це наш Назар сам такі вибрав? У нього, звісно, багато талантів, але на букетах він не дуже розуміється, якщо чесно.

Я бачила, що пані Галина тільки й шукає зайвий привід мене похвалити. І далі яку б дрібницю я про себе не розповідала, вона обертала все так, ніби це найбільше досягнення у світі. Але все це в неї виходило настільки невимушено і щиро, без жодної фальші, що моє серце просто розтануло.

Я подумала, що нам саме зараз час зізнатися про моє ексцентричне хобі, і легенько штовхнула Назара ліктем.

— Мамо, а Мар’яна у нас, до речі, щось на кшталт екстрасенса, уявляєш? — почав він трохи невпевнено. — Бачить погану енергетику і все таке.

Я трохи напружилася, вичікуючи, якою ж буде реакція пані Галини. Та, на диво, в її очах не промайнуло ані тіні здивування чи зневаги.

— Ой, як цікаво! Оце тобі, Назарчику, пощастило з такою талановитою дівчиною. Та й мені теж. Може, ти б подивилася, сонечко, як воно у нас вдома з тією енергетикою? Бо ми з Миколою щось останнім часом часто сваримося через дрібниці, чи, бува, немає тут яких темних сил?

Збоку могло навіть здатися, що вона жартує наді мною та підколює, надто вже легко жінка на все погоджувалася. Але я все ще не відчувала від неї навіть натяку на фальш — вона казала все це без будь-якого саркастичного підтексту, наче тільки й чекала мене в гості, аби я їй почистила квартиру від злих духів.

— Із задоволенням! — швидко погодилася я. — Я тоді тут трохи роззирнуся?

— Давай, проведу тобі екскурсію, — Назар швидко підхопив мене під лікоть, і ми пішли блукати кімнатами.

— Це було аж надто легко, — промовила я трохи підозріло. — Вона точно повірила нам і не вважає мене божевільною?

— Я чесно не знаю, в що вона повірила, але ти їй явно сподобалася. Гадаю, навіть якби я зараз оголосив, що ти відьма, мама б лише зраділа і похвалила твої таланти. Така вже вона є. А ще їй дуже кортить скоріше мене одружити і дочекатися онуків.

— Є шанси, що Олена відреагує так само і не ставитиме зайвих питань? — без особливої надії запитала я.

Назар трохи наморщив носа.

— Це вже навряд. Сестра у мене справжній скептик. Але яке її діло взагалі? Головне, що хазяйка дому погодилася.

В одній із кімнат на стіні висіла ціла колекція фотографій, і я несвідомо загальмувала. На багатьох світлинах був зображений маленький хлопчик із сяючою усмішкою та русявим неслухняним волоссям.

— Це ти? — поставила я питання, хоча відповідь була доволі очевидною.