Розділ 16

Назар

— Ну і що ми їй скажемо? Треба ж узгодити деталі, аби наші версії подій не відрізнялися, — серйозним тоном запитала Мар’яна.

Вона взагалі одразу дуже відповідально взялася до справи. Поки я дзвонив мамі й напрошувався сьогодні в гості на вечерю, дівчина обговорювала з тіткою деталі магічного ритуалу і збирала необхідні предмети: трави, свічки і ще якісь відьомські штуки, призначення яких я навіть не знав. Тітка Василина ще мала зварити якесь зілля, тож у нас було трохи часу обговорити деталі.

Взагалі, мама дуже зраділа моєму дзвінку і була зовсім не проти, щоб я завітав. А коли дізналася, що я буду з дівчиною, то й зовсім ледь не стрибала від щастя. Ну так, довелося, звісно, їй сказати, що Мар’яна — моя дівчина. Це було найлогічніше рішення у нашому випадку. А мама за мене і так дуже переживала, бо останні два роки після розриву із Лізою я не заводив серйозних стосунків та й взагалі майже не спілкувався з дівчатами. Але для правдоподібності ми з Мар’яною мали вигадати якусь історію про те, як познайомилися, скільки вже зустрічаємося, ну і все таке. Не міг же я мамі сказати, що знаю її лише четвертий день, а вже прийшов знайомити з батьками.

— Пропоную, по можливості, не відходити надто далеко від правди, щоб самим не заплутатися. Скажемо, що купував у тебе квіти — то так і познайомилися.

— Ну тільки не сестрі ж на день народження, який був у п’ятницю? А кому тоді? У тебе ж дівчини немає, тобто не було…

— Ну, колезі, наприклад. Місяць тому. Чи краще — два?

— Краще два, — зітхнула Мар’яна. — Давай, розповідай тоді про себе усе. Бо буде якось незручно, якщо я не знатиму якихось важливих фактів про свого хлопця.

Слово «хлопець» вона промовила якось власницьки і аж надто задоволено посміхнулась.

— Та що розповідати, ти й так уже майже все знаєш. Я вчився на програміста і працюю, відповідно, у сфері IT. Та ти навіть про мою колишню вже все дізналась!

— Усе та не все. Ти от кажеш, що ви два роки не бачилися, і що ж ти робив увесь цей час, а?

Я знову почувався, наче на допиті. Мар’яна була майстром ставити незручні питання.

— Ну як це  що робив. Жив собі, працював, нічого особливого. Серйозних стосунків більше ні з ким не заводив.

— А несерйозні?

Я замружив очі і глибоко вдихнув. Мар’яна, звісно, мені дуже подобалась, але іноді ставала таки трохи нетактовною.

— А це тобі навіщо знати? — не витримав я зрештою. — Ну, були несерйозні, звісно, я ж теж не залізний…

— Ну добре, вибач, — насупилася Мар’яна. — Хочеш, про свої розкажу? Я з відьмаком зустрічалася, ось якраз два місяці, як розійшлися.

— О, то в нас таймінг якраз збігається, чудово. А розійшлися чого, якщо можна запитати?

— Та можна. Він зрадив мені з вампіркою, — Мар’яна знизала плечима, наче щойно сказала найбуденнішу у світі річ.

Я на мить застиг і приготувався, що вона зараз засміється, бо це знову був її черговий жарт з моєї необізнаності. Але нічого такого не сталося.

— Тобто ти це зараз серйозно?

— Про вампірку? Ну так, цілком, а що?

— Яка жесть, — я витер піт з чола. Щось мені вже не дуже подобався цей магічний світ. — Ну добре хоч не з русалкою…

— З русалкою йому було б доволі незручно, — хіхікнула Мар’яна, і я навіть не став уточнювати, чи був це жарт, чи ні.

— А як твоя мама ставиться до всього надприродного? Треба ж буде якось пояснити, навіщо нам  розставляти по дому свічки та розсипати сушену траву.

— Та ніяк не ставиться, наскільки я знаю. У нас і розмов про таке в родині ніколи не було. Але вона вже так чекає, коли я познайомлюся з хорошою дівчиною, що, мабуть, витерпить будь-які її примхи. Скажемо, що ти прихильниця окультизму чи щось таке, тебе влаштує?

— Кажи, як знаєш. Це ж твоя мама. А батько, до речі, теж буде вдома?

— Та він, здається, у відрядженні — і то вже легше.

— А сестра?

— Вона з батьками не живе. У неї вже своя родина — чоловік і син.

Мар’яна витріщилася на мене, наче я перетворився на жабу.

— То в тебе, виявляється, є племінник? Ну от, а якби я не спитала! Все треба з тебе лещатами витягувати. То як його звати, скільки років?

— Матвій, йому чотири.

— Як мило, а є фото? Обожнюю дітей!

— Сподіваюсь, не їсти на обід, — буркнув я, дістаючи телефон.

Мар’яна насупилась.

— Не смішно. Я ж тобі не Ядвіга, вона, може, колись і їла…

Я знайшов у галереї фото Матвія. Малюк насправді був дуже милим: усміхнений, з рожевими щічками та білявим, трохи хвилястим волоссям. Ну, справжнісінький тобі Купідон.

— Який гарненький, на тебе трохи схожий, — замилувалася Мар’яна. — Але таки добре, що його на вечері не буде, бо з малою дитиною в домі ритуал ще спробуй проведи. Від дітей магію взагалі складно приховати.

— До речі, про магію. Оскільки ми вже тут ділимося фактами про себе, може, розповіси, які в тебе сили і що ти взагалі можеш робити?