Розділ 11

Назар

— Та ні за що у світі я цього не робитиму! Ще чого не вистачало!

Я протестував, як міг. Що це Мар’яна таке вигадала? Ліза і так вважала мене невдахою, а тепер я припхаюся проситися до неї на роботу, чим тільки підтверджу цей статус. Мені й протиставити нічого її успіхам. Кар’єра така собі, нічого видатного. Особисте життя теж не клеїться, ну хіба що ось у відьму закохався — та й то не з власної волі. Слава богу, хоч від батьків переїхав, та це не те щоб велике досягнення у мої роки.

Мар’яна тим часом грізно нависала наді мною. Її неймовірно гарне волосся випромінювало дивовижний квітковий аромат, який злегка дурманив мені голову.

— Оце цікаво! Якось криво на тебе діє любовне закляття. Ти б мав мене обожнювати, а тому й не сперечатися так завзято, коли я щось пропоную, а просто виконувати. Ну, принаймні, на першому етапі зазвичай так.

— Значить, таке моє щастя, що навіть чари криво працюють, — буркнув я. — Чекай, а ти б, виходить, користувалася таким моїм безпорадним станом?

— Треба воно мені! — пирхнула Мар’яна. — Але в цій конкретній ситуації було б дуже зручно. Та оскільки ти вже такий незалежний, то сам вигадуй привід поспілкуватися зі своєю Лізою!

— Краще сама йди до неї на співбесіду. Як тобі такий план?

— Ну ти смішний, Назаре! І на яку це посаду мені претендувати? Я ж у комп’ютерах геть не розбираюся, та мене з першого ж питання розкусять! А треба ж іще якось ненав’язливо витягти з неї сльозу. Ти б з нею посидів, згадав старі часи — вона, може, й розчулилася б і заплакала там одразу. Пошкодувала, що такого хорошого хлопця прогавила.

— Якби ж ти тільки знала… — я гірко зітхнув. Не хотів вивертати душу Мар’яні, але слова далі наче самі полилися: — Та вона тому мене і кинула, що я був для неї недостатньо хороший, недостатньо забезпечений, недостатньо перспективний. А ти подивися лишень на її нареченого: мало того, що красень, так ще й спадкоємець готельного бізнесу. У нього годинник, мабуть, у кілька разів дорожчий за мою квартиру.

Мар’яна подивилася на мене уважно, і в її очах я побачив щире розуміння.

— Ну й дурна твоя Ліза, значить, якщо в неї такі пріоритети. А знаєш що? Будь вищим за все це! Візьми та й щиро привітай її із заручинами! Подивимося, що вона тобі відповість.

Отак просто? Взяти й привітати із заручинами? Два роки не бачились і не спілкувались — і тут ось він я намалювався зі своїми привітаннями, дуже доречно.

Мар’яна вичікувально дивилася на мене, наче гіпнотизуючи своїми чарівними зеленими очима. Схоже, що доведеться таки її послухати — нічого іншого я все одно вигадати не міг.

«Вітаю із заручинами», — набрав я повідомлення і вже майже натиснув «Відправити», коли Мар’яна зненацька перехопила мою руку.

— Ти що? Оце ти так вітаєш?

— А як треба? Нормально ж написано.

— Ох уже ці чоловіки! — Дівчина театрально підкотила очі й знову відібрала мій ноутбук. — Ти хоч знаєш, що ти зараз ледь не відправив? «О, Лізо, то ти нарешті відхопила собі якогось багатія, який, на твою думку, кращий за мене. Ну, я побачив — зацінив. Сиджу, гортаю твої фото і мовчки заздрю твоїм успіхам. Але от вирішив про себе нагадати — може, у тебе сумління прокинеться, що так негарно колись мене відшила. Тож вітаю із заручинами!»

Вона продекламувала це неіснуюче повідомлення з їдкою саркастичною інтонацією і завзято взялася щось друкувати.

— Та там три слова всього було! Впевнена, що Ліза розгледіла б у них такий роздутий підтекст?

— Ну, я ж розгледіла. Ай, це треба думати як жінка, тож не зважай! Добре, що в тебе є я.

Вона знову застукотіла по клавіатурі, а я замислився над її останньою реплікою. Бо мені і справді було добре, коли Мар’яна поряд. Навіть не хотілося, щоб вона йшла додому після того, як ми вирішимо всі проблеми й придумаємо, як дістати Лізину сльозу. Оце так закляття — що ж воно зі мною робить?

Тим часом Мар’яна припинила друкувати і розвернула ноутбук до мене, щоб я зміг прочитати її епістолярний шедевр:

«Привіт, Лізо! Знаю, може, ти й не очікувала почути щось від мене, але я не міг утриматися. Зізнаюсь, періодично зазиравав на твою сторінку, і, побачивши новину про заручини, відчув, що буде правильним тобі написати. Хай які непорозуміння між нами сталися, та я зберігаю в серці лише щасливі спогади про той час, коли ми були разом. І я щиро радий, що ти знайшла своє справжнє кохання. Вітаю тебе із заручинами й бажаю щастя! Ти заслуговуєш тільки найкращого!»

Очманіти просто! Та я б такого ніколи в житті не написав!

— Ти точно впевнена, що варто…

Але я не встиг навіть завершити речення, як Мар’яна натиснула «Відправити».

— Повір мені, їй сподобається.

Я мав великі сумніви щодо цього, але не минуло й п’яти хвилин, як від Лізи прилетіла відповідь:

«Привіт, Назаре! Я справді не очікувала отримати від тебе привітання, але щиро розчулена такими теплими словами. Якщо чесно, я теж тебе часто згадувала і підглядала на твою сторінку. Ти справді хороший хлопець, і мені шкода, що між нами все так закінчилося. Визнаю, що була несправедлива до тебе і дуже шкодую, що зробила боляче. Ну а як у тебе справи? Ти майже не викладаєш нових світлин, тож я про тебе знаю небагато. Сподіваюся, у тебе теж є кохана людина поруч. А, можливо, ти вже навіть одружений?» Завершувалося це несподівано відверте повідомлення підморгувальним смайликом.