Розділ 8

Мар’яна

Дім тітоньки Василини набагато більше нагадував відьомську оселю, аніж моя квартира. Сам будинок був доволі старий і непримітний. Один поверх, розділений на три кімнати,  і горище, завалене усіляким мотлохом. Але всередині, особливо на кухні, усе натякало на те, що тут живе, ну якщо не відьма, то принаймні травниця і знахарка. Цілющі та магічні рослини, які вирощувались на невеликому городі, тітонька підготовлювала до зберігання різними способами: сушила, подрібнювала, робила настоянки та відвари. Тому на кухні в неї постійно щось кипіло й шкварчало, а майже в кожній кімнаті так чи інакше зберігалося висушене листя чи законсервовані готові напої.

Якраз на кухні я зараз і стояла перед тіткою, втупивши очі в підлогу. Очікувала, що вона розсердиться, накричить, або принаймні не втримається від коментаря в стилі “а я ж тобі казала!”. Та нічого із цього не сталося. 

Вислухавши мене, Василина кілька хвилин просто мовчала, якось відсторонено дивлячись у вікно, а потім, наче зібравшись з думками, заговорила:

— Твоя мама просила тебе захищати, і я завжди це робитиму за будь-яку ціну. Але ти вже доросла, і маєш право на власний вибір. Ти і сама знаєш, що втручатися у ті чари було необачно і небезпечно, але я розумію, що ти не могла інакше. Собі б не пробачила, якби не спробувала врятувати того хлопця, правда?

— Його звати Назар, — тихенько повідомила я, не підіймаючи очей.

Під ногами крутилася наша кішка Суниця. Звичайна, не фамільяр, але таки чорна, бо з певних причин чорні кішки дійсно краще уживалися з відьмами. 

— Я не буду тебе сварити, Мар’яно, годі вже вивчати підлогу, подивись на мене. Ядвіга сильна відьма, і її чар я, певна річ, зняти не можу. Але ж є інші шляхи. Можливо, ще знайдемо спосіб обійти закляття або перебити його вплив. 

Від її слів мені відчутно полегшало. І правда, якою б могутньою не була Ядвіга, завжди знайдеться хтось мудріший і сильніший. Може ми ще відшукаємо такий обряд чи артефакт, що буде здатен зняти її чари.

— Дякую, тітонько, — я зі сльозами на очах кинулась до неї в обійми. — І щоб я тільки без тебе робила!

— Навіть не уявляю, — посміхнулася злегка Василина. — Ходімо, у мене вже є одна ідея. Чула я від твоєї прабабусі схожу історію, вона якраз добре Ядвігу знала, вони ж були приблизно одного віку. Треба знайти її записник, там і мають бути відповіді.

Ми полізли разом на горище і взялися перебирати коробки та пакунки. Тут можна було знайти речі, які залишились ще від бабусі та навіть прабабусі, а можливо, і від більш далеких пращурів. А ще речі моєї мами. Але в ці коробки я заглядати зараз не хотіла. З тіткою я жила, відколи мені виповнилося десять, фактично половину життя. Відносно нещодавно вирішила, що час дорослішати і вчитися самостійності. Тож зняла квартиру, а завдяки невеликим заощадженням, що залишились ще від батьків, відкрила свою квіткову крамничку. Тітонька допомагала мені працювати, піклувалась про рослини і часто мене підміняла.

— Отак, ось і він, — Василина обережно дістала з масивної дерев’яної скрині старезний записник із пожовклими тонкими сторінками. 

Ми обидві враз відчули, як від цієї речі повіяло магічною силою і водночас родинним теплом. Так, наче прабабуся передавала нам вітання. Тітка розповідала, що Марта була дуже сильною відьмою, ніхто з нащадків  не перейняв усієї її могутності. 

— Пам’ятала ж, що було там щось про зняття приворотів, — бурмотіла тітка, обережно прогортаючи сторінку за сторінкою. — Точно, тут! Бачиш?

Я зазирнула до записника, намагаючись розібрати завивистий почерк. Запис був схожим на рецепт якогось зілля з довгим переліком інгредієнтів.

— Краще вже ти перекажи мені коротко, що там сказано. Я від хвилювання і половини слів не розберу.

Тітка швидко пробіглась очима по сторінці і якось неоднозначно гмикнула.

— А ти багато знаєш про цього свого Назара? — зрештою поставила вона доволі неочікуване запитання.

— Та я … Ні, не дуже. Ми ледь знайомі взагалі. А що таке?

— Сподіваюсь, у нього є дівчина, — добила мене Василина.

Її слова чомусь дуже болісно мене вкололи. Дівчина? У Назара? Та ні, це, звісно, було би цілком логічно. Він гарний, веселий, добрий… ну тобто, наскільки я встигла помітити. Але яке це все має відношення до нашої ситуації?

— Тут потрібна сльоза щирого кохання, — нарешті пояснила тітка. — Це головний інгредієнт зілля. Якщо все правильно зробити, таке зілля здатне зняти будь-які любовні чари, навіть ті, що наклала Ядвіга. 

Промінчик надії враз осяяв моє серце. Ну от, не все так страшно. Пощастило нам із завбачливою бабусею Мартою. Та разом із тим я не дуже зрозуміла суть.

— Сльоза щирого кохання? А можна детальніше, що воно таке?

Тітка підвелася нарешті з підлоги, все ще не випускаючи записник із рук.

— Потрібна людина, яку він насправді кохає, без чарів. Або принаймні колись кохав. Ну і ще якось змусити її заплакати, але, гадаю, ви вже щось би вигадали. 

Я знов відчувала щось дивне. Здавалося б, ми знайшли таке бажане рішення, але… 

Отже, людина, яку кохає Назар. Це не має бути складно, правда ж? Звісно, що в нього є дівчина. Ну навіть якщо зараз нема, то колись же була. От її і будемо шукати.