Розділ 2

Мар’яна

Я сьогодні якраз засиділась у своїй квітковій крамничці довше ніж зазвичай. Наче щось навмисно мене тримало. Вже змінила воду всім зрізаним квітам, полила рослини у горщиках. Навела лад зі стрічками та пакувальним папером, перерахувала гроші в касі. Потім про всяк випадок запалила свічку з ароматом шавлії, аби відігнати усе недобре, та неприємне передчуття лише посилилось.

Небо нахмарилось, і за хвилину вибухнуло дощем. Ну, за такої погоди клієнтів сьогодні вже можна не чекати. Я попрямувала до вхідних дверей, і коли вже рука торкнулась таблички, аби її перегорнути, побачила, як до крамниці поспішає якийсь хлопець.

Змоклий до нитки, тремтячий, зі зламаною парасолькою в руках. Я так і застигла, не встигнувши повісити “зачинено”. Він взявся за ручку дверей з вулиці, і я несвідомо відсмикнула руку. Ось воно. Ось, що підказувало мені моє відьомське чуття. Неприємність. Небезпека. І все від цього хлопця. 

Та водночас я машинально відступила, дозволяючи незнайомцю відкрити двері і увійти. Разом із ним до крамнички увірвалися пориви вітру, краплі дощу, хаос і безлад. Вивіска “закрито/відкрито” зірвалася з кріплення і гучно гупнула на підлогу.

— Вибачте, будь ласка! — хлопець підняв на мене очі, сповнені глибокої скорботи та безнадії. — Я зараз підійму. Це просто… це весь день так. Сам не знаю, що це зі мною…

Зате я знала. Дуже чітко бачила над головою незнайомся насичено-чорну хмару вроків. Не дивно, що в нього все із рук так і валиться. “Бідося, хто ж тебе так?”, — подумала я зі співчуттям. Ще от і п’ятниця тринадцяте сьогодні, усі чари, особливо погані, одразу на два помножуються. Та я не мала втручатись, і  прекрасно розуміла це. Краще вже швидше спекатись цього ходячого нещастя, а потім ще й провести обряд очищення не завадить, бо з нього ці вроки аж так і стікають разом із дощем.

— Облиште, я сама підійму, — промовила лагідно. — Ми зачиняємось уже взагалі-то, може краще завтра зайдете?

— Ой ні, мені сьогодні треба! Схоже, що усі позачинялись через негоду, а я на день народження сестри іду, і вже запізнююсь, а квітів так і не купив.  Ну будь ласка, дуже прошу! В мене сьогодні такий жахливий день, навіть не уявляєте! Може хоч ви зглянетесь наді мною?

Ну я якраз-таки уявляла, про що він. Вроки діло і так неприємне, а коли ще закручені на якийсь магічний день, то в людини піде не так геть усе, що тільки можна. Хіба в мене серця нема? Хоч квіти цьому бідоласі продам, може йому трохи легше від того стане.

— Ну гаразд, так вже і бути, — я кивнула і попрямувала до вітрини. — Який букет бажаєте? На який бюджет?

Слова про бюджет, здається, хлопця трохи засмутили. Не здивуюся, якщо в нього і з фінансами почалися проблеми через ті чари. Ох, ну що тут казати, зроблю йому максимальну знижку, бо я таки добра відьма, в усіх сенсах.

— Давайте щось із трояндами, — зітхнув мій покупець. — Не дуже дороге, якщо можна.

Я дістала з вазона п’ять пурпурових троянд, дуже гарних, своїх улюблених. Вони мали позитивний заряд енергетики, це вже точно. Звісно, що вроки він не переб’є, та може хоч трохи їх приглушить. І формально це не вважатиметься втручанням. Я ж бо просто продаю покупцеві товар, який він попросив. Я загорнула троянди та перев’язала блискучою стрічкою в тон їхнього кольору. 

— Ось тримайте, — назвала майже вдвічі занижену сумму. — Готівка чи картка?

— Готівка, — трохи невпевнено промовив хлопець і почав хлопати себе по кишенях. — Стривайте, а де ж гаманець? Ну невже загубив? От дідько, що ж це таке сьогодні!

Моє серце знову стислось, але я продовжила мовчки спостерігати за відвідувачем. Правильно, Мар’яно, тримай себе в руках. Тобі зайві проблеми ні до чого. Поки він продовжував заздалегідь провальні пошуки гаманця, я дозволила собі трохи роздивитись хлопця. Молоденький, гарненький, якраз у моєму смаку, аби ж тільки не ці кляті вроки!

— Та й біс із ним! — зрештою вилаявся покупець. — Давайте тоді карткою. Сподіваюсь, там вистачить грошей. 

Я знов не стала нічого коментувати, лиш спокійно ввела на терміналі необхідну сумму. 

Хлопець приклав картку, але вона, звісно ж, не спрацювала. Я бачила, як чорна хмара над його головою лише зростає. Розбухає, як тісто на дріжджах, роздуваєтя, живлячись черговими невдачами та продукуючі нові. Це як замкнене коло, і сам він явно не мав шансів вирватись. 

Я вже готова була віддати йому квіти безкоштовно з умовою, що він завтра занесе гроші, аби тільки пошвидше спровадити такого проблемного клієнта.

— Та що ж це діється, нічого не розумію! — ледь не плакав хлопець, безрезультатно тицяючи карткою в термінал. — Як же я навіть без квітів…

Емоційно жестикулюючи, другою рукою він зачепив букет. Троянди у нарядній “спідничці” із шурхотом преземлилися на підлогу. Та це було не найгірше. З жахом я побачила, як на руці хлопця, прямо в районі зап’ястя швидко розпливається червона пляма. От хіба можна так сильно поранитися звичайними трояндовими шипами! Правильно, не можна, якщо тільки на вас немає вроків. 

Я побачила, як чорна хмара запульсувала і заіскрила, наче радіючи новій перемозі. І я знала, що це означає: якщо вроки спричинили першу кров, то буде і друга, ще більша, а потім і третя… 

Чи то дійсно п’ятниця тринадцяте так подіяла, чи то так задумувалось від початку, але я сильно сумнівалась, що цей милий хлопець чимось заслужив таке покарання. Прокляття розкручувалось із небаченою мені стрімкістю, і раптом я чітко зрозуміла: якщо зараз не втручуся, на хлопця чекає велика біда. Може він від того і не помре, але покалічитись може дуже сильно.