15.2

Зоя нахилилась до мене: “Він справді знав про мене?” Я нахилилась у відповідь:”Я не казала”. Зоя прошепотіла ще тихіше: “Маро, це або дуже мило, або трохи моторошно”. Я відповіла, що ще не вирішила.

За вечерею вони говорили так, ніби знайомі роками. Зоя запитала про Cayne Group, він відповів коротко але по суті. Він запитав про притулок, вона розповіла про нову партію котів із Відня-14. Я сиділа між ними і думала: це мала бути незручна ситуація. Чому це не незручна ситуація для Еліота.

Коли Зоя пішла, вона стиснула мою руку в коридорі і прошепотіла: “Дев'ять із десяти, Маро. Мінімум”.

Рахунок: Еліот — 2, операція — 0.

***

День третій. Тест на “реакцію в стресових ситуаціях”.

Це мав бути фінальний, вирішальний тест.

Я заблокувала його телефон.

Не назавжди — тільки встановила батьківський контроль через спільний роутер, бо ми жили в одній квартирі і технічно мали доступ до налаштувань. Заблокувала всі додатки крім дзвінків і повідомлень. На дві години. Під час важливої відеоконференції з партнерами з Цюриху, про яку він згадував учора.

Я знала розклад і підготувалась. І так, це було жахливо і підло, але розігравшись, я вже не могла зупинитись. 

Я сиділа в себе в кімнаті і чекала. О десятій ранку почнеться конференція, він виявить, що не може відкрити жодного потрібного додатку. Буде легка паніка, або хоча б роздратування. Бодай щось.

О дев'ятій п'ятдесят він постукав у мої двері.

— Так? — відповіла я максимально нейтрально.

Він відчинив двері. Стояв у дверях у піджаку, з ноутбуком під рукою, і дивився на мене з тим виразом, який я вже навчилась читати як “я все зрозумів і зараз буду ввічливо про це говорити”.

— Роутер, — сказав він.

— Що — роутер?

— Батьківський контроль з нашого роутера. — Він трохи нахилив голову. — Цікавий вибір інструменту.

Я дивилась на нього.

— Не знаю, про що ти.

— Маро.

— Що?

— Конференція через десять хвилин. Я переніс її на ноутбук — там все працює. — Пауза. — Але дякую за попередження, що слід перевірити резервний варіант.

Він закрив двері і пішов у кабінет.

Я сиділа і дивилась на зачинені двері.

Потім узяла телефон і написала Зої: “Він використав моє злісне втручання для того, щоб перевірити резервний план і подякував мені за це”.

Зоя відповіла через хвилину: “Маро. Він ідеальний. Виходь за нього заміж”.

Я написала: “Ми одружені, дурненька”.

Зоя: “То і надалі такими залишайтесь. Я б на його місті тебе стукнула. Навіть я. Він — золото”. 

Рахунок: Еліот — 3, операція — 0.

***

Ввечері я сиділа на кухні і складала підсумковий звіт. Подумки, бо записувати це на папері означало б визнати, що я — архітектор, доросла жінка, дипломований фахівець — провела три дні тестуючи чоловіка за допомогою захованого олівця, незапланованої вечері й батьківського контролю на роутері.

Це звучало м'яко кажучи так собі. 

Але насправді — я знала, що роблю. Я тестувала не олівець і не конференцію. Я хотіла перевірити, як він тримається під тиском. Чи він ламається, коли щось іде не так, чи він злиться, коли хтось заважає його системі. Я вела себе препогано, але я просто хотіла побачити справжнього Еліота Кейна під маскою спокою. І так, це мене зовсім не виправдовувало. 

Він не зламався, натомість, знайшов резервний план і подякував за попередження. Ну його стресостійкість була помітна ще на котах, однак я не збиралась здаватись. 

Дев'ять з десяти — це, виявляється, не перебільшення.

Рудий кіт стрибнув на стіл і сів між мною і телефоном із видом, що він сюди не спеціально.

— Ти на його боці, — сказала я.

Кіт замуркотів.

— Зрадник.

— Кого ти назвала зрадником?

Я підняла очі. Еліот стояв у дверях кухні.

Після душу його волосся було ще вологим і трохи скуйовдженим — темні пасма падали на чоло...