6. Дванадцять котів

Моя найкраща подруга Зоя була волонтером в притулку для кішок. Я з нею ніколи туди не їздила, але мала запланований щомісячний платіж на підтримку. І коли Зоя сьогодні розповіла, що в них катастрофа (чи кОтосторофа) і в притулку санітарна служба знайшла отруйну плісняву, яка небезпечна не лише для котів, а й для працівників та відвідувачів, ідея прийшла спочатку невловимою іскорою, а потім розгорілась в справжнє полум'я. Дванадцять котів зараз потребували два тижні перетримки, а я можу допомогти не лише їм,  а й собі. Краще і не придумаєш, наче сам Всесвіт дарує мені шанс дістати стерильно-педантичного Кейна! 

— Дванадцять, — повторила Зоя. — Не два і навіть не п'ять. Реально дванадцять.

— Дванадцять.

— Котів.

— Котів.

Зоя поставила чашку на стіл дуже акуратно, ніби стримуючи бажання щось розбити.

— Маро. Дванадцять котів — це або геніально, або ти вже закохана і не знаєш, що з цим робити. Звісно, ти ще й дуже добра людина, але… 

— Перше. — не чекала я її подальших висновків. 

— Звичайно.

Ми сиділи в кав'ярні на розі Kirchengasse і Zieglergasse — маленькому, з подряпаним паркетом і кавою, яка завжди пахла так, ніби її варили ще за Габсбургів. Надворі повільно розгортався суботній ранок: велосипеди, ринок, хтось ніс квіти так, ніби ніс зброю. Neubau прокидався без поспіху — і я заздрила цьому районові, бо він не мав контракту з пунктом 7.5 і зібраної валізи в шафі.

— Його квартира — це хірургічна операційна. Все на місці і все стерильне. Більш того, все під контролем. — Я відчула, як це слово скрипнуло на зубах. “Під контролем.” Дванадцять котів — це хаос, який не можна впорядкувати. Він або вибухне, або попросить мене забрати їх, або, врешті, збаратись мені разом з ними. В усіх випадках — він дасть слабину, а я нею скористаюсь.

Зоя подивилась на мене тим поглядом, від якого я зазвичай відводила очі. Вона дивилась не з осудом. Це було ще гірше — розуміння.

— Це не надто жорстоко?

— Бо він занадто спокійний.

— Це не відповідь.

Я не відповіла. За вікном хтось проїхав на велосипеді з собакою в кошику, і собака виглядав щасливішим за будь-кого з моїх знайомих.

Зоя сьорбнула кави. Потім продовжила тихо, без натиску:

— Ти хочеш, щоб він зламався. Щоб показав, що він — не ідеальний. Щоб ти мала привід.

— Для розлучення?

Тиша. Кавова машина шипіла за стійкою. Хтось засміявся за сусіднім столиком.

— Я подзвоню власниці притулку. — Тимчасове розміщення, два тижні. Папери, все офіційно. Але ж ти розумієш, що це не лише спосіб дістати твого фіктивного чоловіка, а й відповідальність?

— Ти щойно зробила це серйознішим, ніж мало бути.

— Якщо вже робити, — вона допила каву, — то правильно.

— Зоє, в мене ще своя квартира є. І якщо все піде, так як я планую, то вже за кілька днів ти, я і 12 котів матимуть прекрасну холостяцьку вечірку з просекко та “Віскас”. 

***

Притулок на Favoritenstraße пах так, як пахнуть усі притулки світу: дезінфекцією, кормом і безнадією, що змушує горло стискатись.

Зоя знала кожного кота на ім'я. Я заповнювала документи і слухала, як вона говорила з волонтеркою: — Фріда кусається, але тільки від любові. Шніцель — не реагує на ім'я, але реагує на шурхіт пакету. Герр Професор…

— Герр Професор?

— Сірий, верхня клітка зліва. Дивиться на всіх так, ніби пише рецензію.

Я підписала останню сторінку. Дванадцять котів, два тижні підтримки та  соціалізації. Офіційно, з печаткою. Зоя подивилась на мене, одночасно пишаючись і турбуючись.

— Ти впевнена?

— Абсолютно.

— Ти завжди кажеш “абсолютно”, коли зовсім не впевнена.

Рудий кіт — маленький, з подертим вухом і виразом людини, яка все вирішила задовго до тебе — сидів у нижній клітці і дивився на мене. Не просив і не благав. Дивився, ніби казав: “ну, і скільки ти ще будеш стояти?”

Я відчинила клітку. Він вийшов, обнюхав мою руку і сів мені на коліна з упевненістю орендаря, який щойно підписав довгостроковий договір.

— Цей обрав тебе, — сказала Зоя.

— Це тимчасово.

— Звичайно, — сказала вона тим самим тоном, що і про “геніально”. — Все в тебе тимчасово.

Я не відповіла. Рудий кіт приємно і старанно м’яв лапками мої коліна, муркотів і не збирався нікуди йти.