Глава 9

- Не можу повірити, що ти приховала від мене таку інформацію, - казала Анжела.

Рано вранці ми сиділи в її кабінеті і пили каву з зефіром у шоколаді.

- Не приховала, просто… Ну, нема про що тут було розповідати. Я не збираюся зв'язуватися з жодним чоловіком. А тим більше із начальником.

- З яким із них? - підморгнула мені дівчина.

- Анжело, і ти туди ж? Не смішно, слово честі. Ще скажи, що я Саші подобаюся. Приблизно така ж ймовірність як зі Звєріним. І тобі не здається дурним, що начальники, дорослі мужики будуть битися через мене?

- Ні, не здається. Навпаки, тепер усе зрозуміло. І чому Звєрін останнім часом своєю поведінкою виправдовує прізвище і чому він так дивиться на тебе на планерках. І не кажи, що ти цього не помічала.

- Ага, помічала. Вовком дивиться, - пирхнула я. - А після історії з бланком я взагалі здивована, що не звільнив.

- Ось заздрю я тобі, Оленко, білою заздрістю. Тільки з'явилася і найкрутіші мужики глотки готові один одному перегризти за тебе. Ех, мені б так…

- Позаздри краще тому, що мені чоловік зрадив з молоденькою дівкою і вигнав, Анжело. Це хоч насправді було, а не тільки у ваших головах, - випалила я і вискочила з кабінету.

Капець якийсь.

Ну ось чому все так, га? Чому варто мені тільки хоч трохи налагодити своє життя, трапляється якась нісенітниця? Я ж не зможу вижити в колективі, де про мене течуть такі плітки. Це точно…

З іншого боку, я не збираюся давати реальну для них їжу, а тому люди поговорять і забудуть. Точніше зрозуміють, що не мали рації і перестануть говорити. І все знову буде гаразд.

Заспокоївши себе цим, я зосередилася на роботі. Зміна видалася важкою, тому майже весь наступний день я проспала, а потім поїхала разом з Аліною вибирати весільну сукню.

До заповітної дати залишався тиждень. Нехай свято вважай зовсім маленьке, а все одно багато підготовки та переживань щодо того, як усе пройде, які сестра успішно приховувала.

І ось ясним і теплим літнім днем ми блукали просторим весільним салоном і розглядали сукні. Аліна хотіла максимально просту і лаконічну, а знайти таку те ще завдання, я вам скажу. Навіть у дорогому салоні.

  - Дурня якась! - після п'ятої примірки розлютилася сестра. - Усі на якихось вісімнадцятирічних барбі, які хочуть бути діснеївськими принцесами.

- Алін, у крайньому випадку встигнемо пошити на замовлення. У мене є контакти класних швачок і вони впораються за пару днів. Тож не хвилюйся. Головне зрозуміти, яку саме ти хочеш.

- Гаразд, я одягатись, - видихнула сестра.

Я впіймала погляд консультанта. На обличчі дівчини проступила паніка. Зрозуміло, що вона дуже боялася розчарувати клієнток. Салон дорогий. Тут усі мають бути всім задоволені.

Повернувшись до каталогу, я почала далі гортати його. Якоїсь миті вичепила поглядом витончене плаття на тонких бретельках з ніжним драпіруванням на грудях і талії. Ніжно-рожевий шовк шовк гарно струмував по фігурі моделі, підкреслюючи вигини.

- Будь ласка, принесіть це, - попросила я консультанта.

- Але це сукня подружки, - заперечила дівчина.

- А ви все одно принесіть, - наполягла я і дівчина кинулася виконувати прохання.

- Алін, не одягайся поки що. Я тут ще дещо знайшла, - крикнула я сестрі.

За кілька хвилин принесли сукню. Наживо вона виглядала навіть краще, ніж на фото в каталозі.

- Алін... Колір не той, але можна пошити таку ж білу, якщо сподобається, - сказала я, віддаючи сукні сестрі.

Дівчина окинула її недовірливим поглядом, але взяла й замкнула дверцята. Схрестивши пальці на удачу, я почала чекати. Через пару хвилин дверцята відчинилися.

- Вау!

Я не помилилась. Сукня бездоганно сиділа на стрункій фігурі сестри, тканина плавно струмувала до підлоги, драпірування підкреслювало груди і робило талію ще тоншою, а стегна - округлішими. Виріз збоку оголював стрункі ноги.

– Вона! – радісно вигукнула сестра. - І мені начхати, що вона не біла.

- Але ми можемо замовити…

- Ні! Я хочу цю, - схилившись, Аліна поцілувала мене в щоку, - Ти чарівниця, люба! Добра фея!

- У кожної дівчини має бути добра фея, хіба ні? - розтікаючись від радості, що сестрі сподобалася сукня, відповіла я.

- Тепер ходемо святкувати, - розпорядилася сестра, розплатившись на касі і ми попрямували до ресторану.

Вибравши затишний столик у тіні на літній терасі, зробили замовлення.

- Як справи на роботі? - запитала сестра.

- Та як тобі сказати, - знітилася я.

- Тебе пресує ідіот-головлікар чи ідіот-фельдшер? Оленко, можливо ти все-таки подумаєш про те, щоб змінити роботу ...

- Ах, якби все було так просто, - пробурмотіла я. А потім розповіла сестрі всю історію.

- Капець, - резюмувала сестра. - Ти сама як до цього Тарханова?

- Ніяк, Алін. Я не хочу ніяких стосунків, а тим більше на роботі.

- Ну, і все тоді. А якщо й далі чіплятиметься, погрожуй подати позов до суду за домагання. У мене юристи є, якщо що. А щодо пліток, поговорять та забудуть.

Те, що сестра підтвердила мої власні думки і вигадала план додатково заспокоїло.

Але поки що мені продовжувало щастити. Тарханов протягом наступного тижня був на лікарняному, а тому ми з ним не перетиналися. Звєрін же, як і слід було очікувати, поводився стандартно роздратовано і відсторонено. І взагалі мене не помічав. А тому, як я й очікувала, бійка швидко стала старою новиною, а не отримуючи наочного підтвердження того, що я кручу з начальством, колеги швидко заспокоїлися. Щодо Анжели, вона щиро попросила у мене вибачення та я сама не збиралася тримати на неї зла, адже дівчина мене не засуджувала.

Я взяла два вихідні - п'ятницю та суботу. Трохи побоювалася, що весільне свято викличе всередині сумні спогади, проте цього не сталося. Коли я дивилася, як Аліна та Алік обмінюються весільними клятвами, мене переповнювало щастя. Я відчувала себе свідком справжнісінької казки, магії. Втім, а хіба справжнє кохання не є магією? А я вірила, що у сестри та її чоловіка воно саме таке – доросле, зріле, розумне, ніжне, спокійне. Не феєрверк і не ядерний вибух, як у мене...