Глава 6

- Оленко, ну що за дурниці? Тобі не треба нікуди переїжджати. Ми ж чудово вживаємось разом, - говорила Аліна після того, як я оголосила їй, що знайшла квартиру і збираюся переїжджати свого наступного вихідного.

Так, я збиралася почекати до закінчення випробувального терміну, але тепер усе змінилося. До весілля та переїзду в новий будинок Алік поживе в неї, а я не хотіла бути третьою зайвою і заважати їм своєю присутністю. А тому вирішила переїжджати зараз.

- Чи справа в Аліку? Його присутність бентежить тебе?

- Алін, не вигадуй, гаразд? Ти ж знала, що я маю намір переїжджати. Ось, знайшовся хороший і економічно вигідний варіант. І я вирішила не чекати.

Сестра зміряла мене недовірливим поглядом.

- Я дам грошей за перший місяць та за заставу. І це не обговорюється. Компроміс! - сказала вона, піднявши вгору вказівний палець, коли я відкрила рота щоб заперечити.

Що ж, гаразд. Віддам згодом, придумаю яким чином. А поки що гроші справді не завадять.

Відпрацювавши добову зміну на швидкій я за допомогою Аліни стала збирати речі. Їх було не так і багато, проте допомога все одно була дуже доречною. І зі зборами, і з переїздом. З останнім, звичайно, допомагав і Алик. Було приємно те, наскільки він галантний та турботливий.

Квартира, в яку я переїхала, була однокімнатною і розташовувалась на п'ятому поверсі старої дев'ятиповерхівки. І ремонт, і меблі теж були старими, але чистими та справними. Так, звичайно, було злегка незвично селитися тут після шести років життя в крутому особняку та кількох місяців у стильній квартирці Аліни, проте я і не думала піддаватися цьому почуттю.

Я більше не дружина заможного бізнесмена, власника ресторану. Я тепер звичайнісінький лікар на “швидкій” з маленькою заробітною платою і маю вчитися жити за коштами. Звичайно залишалися "відступні", але їх краще без потреби не чіпати.

При думці про відступні згадалася мерзенна нещодавня зустріч з Вовою. Гроші він мені пропонував, бо я без нього “нічого не можу”. Сволота!

Так і хотілося після цього і відступні в обличчя кинути, які я взяла тільки за настановою Аліни, але я, звичайно, цього не зробила. Стиснула зуби і змусила себе просто не думати про колишнього чоловіка та свої почуття до нього. Відсунути їх на задній план як це робила під час роботи, наприклад.

Самій в квартирі було дивно. Якось не по собі. Я ще ніколи не жила сама. Банально не лягала спати у порожній квартирі. А тому першої ночі спала не дуже добре і на зміну прийшла розбитою.

- Привіт, красуне, - підхопила мене під лікоть Анжела.

Ми з нею встигли порозумітися і навіть вже практично потоваришували. З рештою колег я поки що створила лише приємні робочі відносини і мене це дуже влаштовувало.

- Щось ти якась втомлена. Веселенька нічка? - підморгнула мені дівчина.

- Ага звичайно. Перша ніч у новій квартирі, – пробурмотіла я.

- Оу, то ти вже переїхала? А чому я не знаю?

Стало соромно, що я не розповіла дівчині про переїзд. Не звикла ще якось до того, що в мене є приятелька.

- Та якось закрутилася. І спонтанно все вийшло. До сестри наречений приїхав, вони разом живуть, та й я не хотіла заважати. Не те що мені на щось натякали або був якийсь дискомфорт, але стати третьою зайвою…

- О, так, розумію тебе. І що коли відсвяткуємо новосілля?

- Відразу після першої зарплатні, Анжело, - посміхнулася я.

- Ловлю тебе на слові, люба. А поки ходімо кави поп'ємо, а то ти просто у машині і заснеш...

На зустріч нам йшли Звєрін та Тарханов. Останній тільки вийшов із відпустки і виглядав засмаглим і відпочившим, а з першим ми перетиналися кілька разів на планерках. Тобто як перетиналися… Ми йому звітували про виконану роботу, а він з похмурим виглядом слухав і скупо й трохи роздратовано коментував, ніби ми були в чомусь винні. Колеги казали, що він лише останнім часом такий. А раніше був привітний і доброзичливий і в міру суворий. Про причини таких змін ходили різні чутки, але мене вони не цікавили.

- Добрий день! - майже в один голос сказала ми з Анжелою.

- Добрий-добрий, - усміхнувся Тарханов, окидаючи нас поглядом. - Як справи, Олено Владиславівно, освоюєтеся?

- Все чудово, Олег Валентинович, дякую, - обізвалась я.

Звєрін же звично уривчасто кинув "добрий день" і дивився убік.

- Ух, як він на тебе дивиться, - сказала Анжела, коли ми зайшли до її кабінету.

– Хто?

- Та Тарханов. Просто як голодний кіт на мишку. Не проґав свій шанс, подружко…

- Анже-е-ел, ти ж знаєш, що я...

- Ой, Оленко… Молода, гарна, вільна. І Тарханов, до речі, також. Не одружений і не був. Дітей немає. Чи багато таких під сороковник буває, скажи будь ласка?

- Анжел, по-перше, тобі, швидше за все, здалося і він просто привітний. А по-друге, я не хочу ніяких романів, а тим більше на роботі. Не хочу і все. Хочу просто нормально жити. Спокійно. Не потрібний мені ніхто.

- Ой, ну і дарма ... А я ось в Інтернеті з та-а-яким крутим познайомилася. Зараз почекай, фотки покажу.

На моїй пам'яті цей хлопець був третім, з яким знайомилася Анжела. І знову “та-а-акий крутий”. Я щиро хотіла, щоб дівчина зустріла гідного чоловіка, але після двох попередніх, які отримали спочатку таку ж оцінку, а через пару днів виявилися "козлами і збоченцями", новій не поспішала вірити.

Мигцем подивившись фото на телефоні Анжели і слухаючи у піввуха її розповідь про вчорашнє побачення я думала про те, що сама більше ніколи не захочу ні з ким знайомитися і зустрічатися. З мене досить…

Дем'ян Звєрін

Ця Петраш дратувала неймовірно. Отримуючи звіти про роботу бригад "швидкої", Дем'ян так і чекав, що буде якийсь тупняк з її боку, щоб можна було її насварити за нього, а то й звільнити, але нічого такого не було. Навіть із Сашком Павлишиним, який на його пам'яті не міг спрацюватись з жодною жінкою, у неї не було конфліктів, та й він ні на що не скаржився.