Глава 5

Алік виявився невисоким - лише на пару сантиметрів вище сестри - чоловіком сорока років, що безнадійно лисіє. У нього були худі руки та абсолютно неспортивна постать. Додайте до цього прості джинси і сіре худі і вийде трохи сумний портрет чоловіка, який навряд чи зможе привернути до себе багато уваги. Але це лише на перший погляд. Трохи поспілкувавшись відзначаєш приємний характер - спокійна сила та впевненість у собі успішної людини, м'яке почуття гумору та відмінне виховання, живий розум та просто нереальне обожнювання з яким він дивиться на мою сестру.

Навіть якби у мене на момент знайомства з ним не було можливості на особистому досвіді переконатися в тому, як мало важить для щастя кіношно красива зовнішність і крута вдача, я б все одно зуміла оцінити всі ці його якості та зрозуміти, чому сестра світиться від щастя поруч з ним.

Ввечері в суботу першого мого вихідного ми втрьох сиділи на літній терасі гарного ресторану та вечеряли. Погода була дуже теплою і приємною, легкий вітерець приносив слабке, приємне відлуння запаху шашлику, що готувався в мангалі, і кальяну із зали для курців. Все це навіювало асоціації з морем та відпочинком. Втім, хоч я і шалено любила ласкаві сині води, рибок і легке дозвілля, зараз мені на відпочинок не хотілося. Адже, незважаючи на те, наскільки складно виявилось звикати до добових чергувань, як тривожно і навіть іноді страшно бувало на викликах і як непросто працювати в парі з людиною, яка за замовчуванням зневажає тебе, від роботи я кайфувала.

- Ми вибрали друге липня для церемонії, - з легким акцентом говорив Алік. - Часу небагато, так, але ми й не збираємося влаштовувати щось глобальне. Ресторан, тільки найближчі люди, а потім відразу на літак і у весільне на два тижні.

- А одразу, як повернемося, займемося переїздом, - підхопила Аліна.

Алік купив для них квартиру в гарному новому житловому комплексі і зараз там щосили йшов ремонт, який мав завершитися якраз через місяць-півтора.

- Алішко, можеш розраховувати на мою допомогу у всьому, ти ж знаєш. Хоч роботи і багато, але знайду час, ти ж знаєш.

- Дякую, люба. І не забудь, ти – подружка нареченої.

Забобонний страх охопив холодом, але я обсмикнула себе. Дурниці це все. У нас із Вовою геть усе було традиційно і правильно і що в результаті? Від чого це вберегло та що гарантувало? Пора вже припинити перекладати відповідальність за майбутнє на якісь дурні ритуали і прийняти те, що воно залежить тільки від тебе і від тієї людини, з якою ти його будуєш.

Аліна насупилась. Я квапливо посміхнулася, розпережившись як би вона не витлумачила невірно вираз мого обличчя. Подумає ще, що розмови про весілля засмучують мене через моє минуле…

Але сестра дивилася не на мене, а кудись за спину. Обернувшись, я побачила, як Вова та його коханка йдуть через зал у супроводі адміністратора та сідають за столик.

Ми з колишнім чоловіком не бачилися з того самого дня, як я вчепилася Домініці у волосся біля його ресторану. Вже кілька тижнів минуло. І, так, я думала, що мені стало трохи менш боляче. Що я стабілізувалася. Що я якась нова тепер. Що вже майже в порядку.

Але зараз зрозуміла, що це не так. Це дуже боляче бачити чоловіка, якому подарувала сім років життя, якого шалено кохала, якому віддала всю себе без залишку, все своє життя - з іншою. Бачити, що він обіймає її так само, як колись обіймав тебе. Розуміти, що він кохає її. Що тепер він спить із нею. Саме вона засинає на його плечі так, як колись засинала я. Що вона подарує йому дітей, яких так хотіла подарувати я, та не змогла.

Згадався знову викидень. Як я подихала потім від болю та скорботи і думала, що і Вова теж. А він потім сказав, що це я хотіла дитину, а не він...

- Алю, щось не так? - затурбувався Алік.

- Алік, попроси, будь ласка, рахунок. Я хотіла б звідси піти, - промовила сестра.

І в цей момент погляд колишнього чоловіка натрапив на мене. Зупинився лише на кілька секунд. Холодний, трохи роздратований погляд людини, яка хотіла б мене не бачити. Зупинився, а згодом знову перейшов на Домініку. І став світитися обожнюванням. З тієї відстані, на якій ми були, це було добре видно.

Я відвернулася. Не могла на них дивитись. Хотілося втекти, і я зробила саме це.

– Я вас покину ненадовго.

- Піти з тобою? - запитала Аліна.

- Та ні, не треба, - квапливо відповіла я і рушила до вбиральні.

Швидким кроком рушила, а хотілося втекти. І ще краще не в вбиральню, а одразу звідси. Але я не могла...

Заскочила у стильне приміщення, яке виявилося на щастя порожнім. Відкрила кран із холодною водою та підставила під нього руки. Подивилася на себе у дзеркало. Там відбивалася красива жінка. Тонке обличчя, пухкі губи, високі вилиці, виразні карі очі. Густе об'ємне каштанове волосся кучерями. Вова їх не любив, і тому я їх весь час випрямляла. Псувала. Доводилося часто різні догляди робити, щоб не втратити довжину.

Я висока, струнка. Без визначних форм, але в мене гарна фігура. Особливо з тим, скільки часу я проводила у спортивному залі. І обличчя гарне. Навіть зараз, коли з губ та підборіддя майже пішла гіалуронка. Я її колола не тому, що дуже хотіла, мені Нінка радила це робити. Моя подруга так звана. Мовляв, ми не молодшаємо та й мода така. Я слухалась. Я хотіла бути гарною для чоловіка. Я все робила для нього.

І я була гарною. І від природи і завдяки його грошам. Брешуть, коли кажуть, що краса вимагає жертв. Вона вимагає грошей. Навіть зі скромними вихідними даними при грошах можна бути доглянутою та привабливою. Ось тільки час все одно йде. Мені тридцять. Домініці двадцять три. Вова мені щось таке приблизно сказав. "Роки беруть своє".

А ще сказав, що втомився від мене. Що я нудна, нудотна…

Жорстокі слова чоловіка того вечора, коли він оголосив, що ми розлучаємося знову і знову спливали в пам'яті, змушуючи очі наповнюватися сльозами, а серце стискатися від болю. Коли це припинитися? Коли я зможу забути і жити далі? Навіщо, навіщо він знову попався мені? Адже я тільки-но почала щось відбудовувати у своєму житті.