Глава 14

У душовій кабінці раптово закінчується повітря. Ми з Тимуром не відводимо одне від одного погляду. Від нього віє напругою й дикою енергетикою. Він заведений. Але й  водночас на дні його очей палає інтерес. До мене.

Раптово я осягаю, що тонка тканина одягу промокла й обліпила шкіру, відкриваючи краєвид на всі вигини мого тіла.

Я обіймаю себе за плечі, стривожено стежу за реакцією Тимура. Чекаю, що ще він скаже. Новина про те, що за нами хтось стежить мені зовсім не подобається. Я хочу з'ясувати все прямо зараз, але Аврамова, здається, нічого не цікавить у цю хвилину, крім мене.

Він хижо усміхається, опускаючи погляд на мої губи, а потім хитає головою якимось своїм думкам і вимикає воду. У ванній кімнаті стає занадто тихо. Так тихо, що я можу почути биття свого серця.

Його одяг теж промок наскрізь. Обличчям стікають краплі води. Шорти не приховують його справжніх бажань.

Дикун.

— Як ти дізнався? — шепочу я, витримуючи його прямий погляд. Усе тіло тремтить. Чи то від раптової прохолоди, чи то від страху, чи то від того, як дивиться на мене Тимур. Адже я з упевненістю можу розшифрувати все, що відбивається на дні його очей.

— Інформатор, — одними губами вимовляє він і залишає душову, залишаючи мене в сум’ятті.

Я чекаю, коли він сховається за дверима, знімаю із себе мокрий одяг і тягнуся за рушником. Білий м’який халат знаходжу в шафці. Одноразові капці — там же.

Коли повертаюся в кімнату, Тимур стоїть біля вікна спиною до мене. На ньому з одягу тільки джинси. Не можу втриматися, пильно розглядаю його.

— Що будемо робити далі? — ставлю питання, що хвилює мене. Намагаюся, щоб голос звучав безтурботно й той, хто підслуховує нас, не помітив фальшивих нот.

Тимур робить глибокий вдих, обертається до мене, обводить чіпким поглядом.

— У нас ще година в запасі, я поки що пошту перевірю, попрацюю, а ти збирайся. Сподіваюся, ця вечеря не затягнеться надовго, я втомився й не проти прилягти. Можливо, хоча б тут мені вдасться виспатися.

— Гаразд, — розгублено витріщаюся на всі боки. Відчуваю себе незатишно від того, що саме в цю хвилину хтось може за нами стежити. А раптом тут камери є?

Тимур дістає свій ноутбук і влаштовується на балконі. Я вибираю білий брючний костюм. Укладаю волосся, наношу косметику на обличчя. Помаду не використовую. Лише безбарвний блиск, який надає моїм губ об’єму. Я невідривно розглядаю своє зображення в дзеркалі. Непогано вийшло.

Від тієї Маї, якою я була вісім років тому, залишилися хіба що очі. Такі ж великі, блакитного кольору, з грайливим вогником на дні.

Тимур оцінювально розглядає мене. Схвально киває й дістає із шафи білу сорочку.

У своїй звичній манері підкочує рукави до ліктя. Верхній ґудзик залишає розстібнутим.

— Ти готова? — запитує він, зупиняючись за моєю спиною. Я ловлю його погляд у відбитті дзеркала. Ми маємо гарний вигляд разом. Немов були народжені одне для одного. Але це не так. Наша зустріч була лише прикрою помилкою долі.

— До того, що всі сьогодні будуть витріщатися на мене й шепотітися по кутках? — жартівливо вигинаю брову.

— І до цього теж, — гмикає Тимур, простягаючи в мій бік гарячу долоню. Я не поспішаю вкласти в неї свою. Але залишити кімнату хочеться нестерпно. Тому я дозволяю йому переплести наші пальці й витягнути мене з номера. У якому під пильною увагою опиниться кожне моє слово.

Ясна річ, варто нам увійти в простору їдальню, як усі розмови за столом стихають, а погляди точним прицілом спрямовуються в наш з Тимуром бік.

Я натягнуто усміхаюся. Йду за своїм чоловіком.

— Всім доброго вечора, — киває він. — Бачу, уся компанія знову в зборі.

За столом чоловік п’ятнадцять. Найближче коло спілкування Колосова. Яким чином у це саме коло потрапив Тимур — загадка. Але він безумовно не отримує задоволення від присутності тут.

Навколо Аврамова занадто багато загадок. Мій мозок уже втомився прокручувати на повторі всі можливі розклади. Він багатий. У нього є вороги. І йому чомусь знадобилася дружина. Не можу все це звести воєдино, але сподіваюся, що Тимур незабаром прояснить ситуацію.

— Якщо хтось ще не знайомий, це моя дружина Мая.

Тимур — сама галантність. Відсуває для мене стілець, цілує в скроню.

— Починаю розуміти, чому Аврамов відмовляється бути присутнім на продовженнях корпоративів, — хрюкає немолодий чоловік, що сидить навпроти нас. Він не сподобався мені з першого погляду. Як і практично всі, хто знаходиться тут. — Адже він вдома таку красуню ховав.

— Мій чоловік не дуже любить галасливі місця, як і я. Ми любимо проводити час у більш віддалених від цивілізації місцях, — вимовляю я й тягнуся за тарілкою із салатом, щоб хоч чимось зайняти свої руки.

— Чесно зізнатися, — вступає в розмову Колосов, при цьому з підозрою сканує нас своїм липким поглядом, — мені досі здається, що Тимур водить нас за ніс і ніяка ви йому не дружина.

— Напевно, мені варто образитися, — хмикаю я й роблю ковток із келиха.

— Я ніколи не виставляв на публіку своє особисте життя, — спокійним тоном вимовляє Тимур, закидаючи руку на спинку мого стільця. Іншою рукою він ліниво наколює на виделку оливку, ні на кого конкретно не дивиться. — Та й ніхто раніше не цікавився тим, одружений я, чи ні, а зараз зробили навколо цього справжню подію.