Розділ 8

Драгленс — це те, що я не забуду ніколи в житті. Це абсолютний жах. І коли Фредеріка показує мені, на чому саме ми летітимемо, я мотаю головою і готова втекти тієї ж секунди. Мені все одно, що на мене витріщаються інші пасажири. Я не хочу навіть підходити до транспорту, який може проковтнути мене цілком!

Починається цей ранок відносно непогано. За чотири дні ми з Фредерікою підготували мені потрібний гардероб. І хоча грандіна не втомлюється повторювати, що гранд Евро все оплачує, я беру тільки найнеобхідніше. Не те, що мені шкода витрачати чужі гроші, просто не бачу сенсу. Хоча від красивої білизни відмовитися я не в силах, це так.

Від аптекаря приходять неприємні звістки. Цукерки він перевірив уздовж і поперек, але нічого підозрілого не знайшов. З результатами мені передають ще один пакет із мікстурами, здається, на всі випадки життя. Я слухняно п'ю все за розкладом, помирати мені зовсім не хочеться. Питання, як так вийшло, що Марія мало не померла, точніше померла, але на її місці опинилася я, залишається відкритим.

Фредеріка цими днями мені не набридає, тримає дистанцію, всі зустрічі обговорюються заздалегідь, особливо не тисне на мій вибір. Варто нам трохи розібратися між собою, як старша розпорядниця в домі Евро показує себе як чудового фахівця. 

Тож я спокійно встигаю зайнятися своїми справами, ще трохи прибратися в домі й підписати всі папери на відновлення будинку, у Марії все ж таки страховка є. Розбираю також кілька шаф із книжками й паперами і вдало при цьому знаходжу старі записи та конспекти. Читанням на ніч тепер я забезпечена на довгі місяці. Звісно, у мене з'являються думки про зміну діяльності, тому що юрист з мене поганенький, ніякий. Але куди себе приткнути, поки неясно. Може, в торгівлю податися...

— Як довго вас не буде? — уточнює Листопад увечері останнього дня перед від'їздом. Я якраз думаю, як би ельфа вмовити стежити за будинком, так мені спокійніше. Хоча брати тут нічого: грошей немає, коштовностей я знайшла маленьку жменю — кілька комплектів із сережками і п'ять перснів. Таємничих манускриптів, перлин з кулак, магічних палиць виявлено за дні прибирання не було. Я взагалі не впевнена, чи є в мене з магією зв'язок. Та й чарівних паличок я тут ні в кого не бачу.

— Парою днів не обійдеться, найімовірніше, — зітхаю я. Фредеріка вже описала, якими бувають ці свята. Залишається сподіватися, що гранд Евро своїм характером усіх розполохав і гостей буде мінімум. — Напевно, тиждень. Хотілося б менше, але хто знає...

— Добре, — киває Листопад. — З вами тоді не поїду, тут залишуся, нагляну за будинком.

Я киваю у відповідь, трохи здивована тим, що він узагалі думав зі мною поїхати. Навіщо? Про ельфів я поки що жодної додаткової інформації не знайшла. Утім, часу не вистачає для всіх завдань. Ось розберуся з першим завданням, отримаю гроші, оплачу всі рахунки — вони, до речі, вже починають накопичуватися, на столі вже одна платіжка лежить. «За обслуговування генераторного осередку» на ній значиться — незрозуміло, але дуже цікаво. Після всього цього можна і про ельфів інформацію пошукать.

До приходу Фредеріки я повністю готова, валізу складено, одяг на мені придатний для подорожей, зручний, волосся скручене, щоб не заважало, на голові — тепла хустка. Її грандіна дуже рекомендувала взяти з собою. 

Вона оглядає мене з голови до ніг, із серйозним обличчям киває і тут же прагне пригорнути як рідну онуку, не інакше. Я подумки лаюся і посилаю гранду Евро розлад шлунка та гикавку. От як потім цій дракониці пояснювати, що це все постановка?

А потім мене приводять до стоянки драгленса. І я розумію, що помилилася, побажавши Евро так мало. Нехай у нього вічно око сіпається!

— Маріє, люба, все добре? — цікавиться Фредеріка, нерозуміючи нічого, плескаючи віями. Їй чомусь нормально, що в неї за спиною гарчить величезний крилатий дирижабль із пащею, зубами і шипастим хвостом. Під черевом у нього закріплена гондола і туди вже спускаються пасажири.

— Трохи боюся висоти, — бурмочу я і намагаюся йти прямо, а не притискатися до стіночки, щоб бути далі від величезного чудовиська.

— Так-так, розумію, — лукаво посміхається Фредеріка. — Дреги вражають, особливо коли нечасто користуєшся таким видом транспорту. Але варто дізнатися про них більше, як страх відступить. Обов'язково переконайте гранда, щоб він показав вам розплідник. Маленькі дреги дуже милі!

— А, добре, переконаю, скажу йому, так, — киваю я, майже пропускаючи її слова повз вуха, бо готуюся морально до польоту. 

Потім запізно чіпляюся за фразу про розплідник. О, напевно, тому в Евро такі чималі статки. Якщо вже в нас кошенят і цуценят породистих віддають за чималі суми, бо тварину і годувати треба, і ветеринару показувати. То скільки ж за такого монстра треба заплатити в підсумку? Він, напевно, корову проковтнути може!

Гондола під ногами тремтить, ми займаємо свої місця згідно з квитками, багаж укладають у спеціальні ящики з боків гондоли. Нас пристібають, перевіряють усі захисні кріплення. Усередині також залишаються два стюарти й один фахівець із безпеки. Усе готово, чути сигнал до відправлення, дрег починає ворушитися, а я раптом згадую, чому ніколи — от ніколи-ніколи! — не любила парки атракціонів. Дрег зривається зі свого сідала, я відчуваю свій шлунок десь у горлі, руками-ногами хочеться впиратися в стіни гондоли, але виходить тільки вхопитися за Фредеріку і за підлокітник крісла. І заплющити очі, перечікуючи спуск.