Розділ 5

Повертаюся я вчасно, ельф якраз закінчує з приготуванням обіду. Після розмов в аптеці їсти мені вже не так і хочеться, апетит зникає, але я змушую себе проковтнути кілька ложок чогось схожого на овочеве рагу. До того ж витяжку з водоростей не можна пити на порожній шлунок. Листопад смикає бровою, примружується, але нічого не каже. Напевно, неввічливо так поводитися, але думки в мене не про те.

Після швидкого обіду я біжу до спальні й на порозі завмираю. Тут огидно пахне не лише блювотою, а чимось іще нудотно неприродним. Від чого миттєво починає паморочитися в голові. Дивно, що я не помітила цей запах, щойно прокинулася. Відчиняю вікна, впускаю свіже повітря й оглядаю ще раз кімнату. Цукерки — найпідозріліший продукт. І ще вино, шкода що пляшка порожня, навряд чи пара крапель на дні. Але раптом аптекар щось зможе і по залишках, по краплинах зрозуміти? Більше нічого їстівного не знаходжу, про всяк випадок навіть запитую Листопада, що я вчора їла. Ельф коситься з цікавістю, але зайвих запитань не ставить, тільки плечима знизує:

— Випічка з сусідньої пекарні була на обід, наскільки я пам'ятаю. Сьогодні ж торговий день, тож учора доїдали те, що залишилося.

— А цукерки? І вино? — показую йому знайдене.

— Навіть не знаю, — хмуриться він. — Вино — це подарунок від клієнта точно, але від якого саме, то мені невідомо. А цукерки? Може, теж подарунок?

— Ясно, — тепер уже я хмурюся. Чи то Марія відзначала щось, чи то навпаки сумувала? Але вголос кажу інше: — Ти можеш занести аптекарю пляшку і залишки цукерок? Він підозрює, що мене отруїти могли.

— О! — личко ельфа розпливається в захопленій усмішці. — Замах з отруєнням! Конкурент? Чи клієнт? Чи маніяк?

— Ем-е-е, не думаю, що все настільки жахливо, — бурмочу я, відсторонюючись від Лістопада, який фонтанує цікавістю, і позбуваюся цієї надмірної уваги простою фразою: — Але аптекар упевнений, що він зможе дізнатися більше, перевіривши все, що я вчора їла.

— Хм-м, тоді я мушу поквапитися, — ельф забирає в мене підозрілі предмети, запаковує їх у кошик і швидко вдягається. Буквально хвилина — і я залишаюся на самоті. 

У спальню я повертаюся, озброївшись мийними засобами, ганчірками і відром. Можливо, і є якась місцева магія, щоб усе очистити разом, але не факт, що я її знаю. Та й Листопад посуд руками мив. У кімнаті дихати стало легше. Прибираю ліжко, постільну білизну геть, ковдри-подушки поки що переношу в сусідню кімнату, туди ж потроху переміщується все, що мені заважає, — речі, що вивалилися з шафи, пара стільців, велике дзеркало на підставці. Підлогу засипаю порошком, який Листопад використовував для миття посуду. Мити сліди ранкової блювоти огидно, але виходу немає. Та й своє ж.

Брудну воду я зливаю в місцевий унітаз, з жахом розуміючи, що треба буде дізнатися ще й з приводу таких речей, як каналізація, водопостачання та електрика. Септик тут чи централізована система, чи є прилади обліку кількості використаних ресурсів і як оплачувати це все?.. І начебто добре, що Марія жила сама і наді мною ніхто не стоїть із зайвими запитаннями. От тільки розбиратися теж самостійно в усьому доведеться.

У чистій кімнаті і дихається приємніше, ванна теж блищить — у процесі прибирання я знаходжу в стіні шухлядку з різними господарськими засобами. З радістю виявляю, що в цьому світі, як і в моєму рідному, клеять етикетки на те, що продається в магазині. Навіть короткий рядок є з інформацією, що і як використовувати. Фізична праця повертає мені жагу жити і бажання ще раз пообідати. На радість Листопада і під його уважним поглядом я наминаю цілу миску рагу. 

— На сьогодні я закінчив, — раптом каже він. — Прийду завтра як зазвичай.

— А? Добре, — розгублено відповідаю я. Але не питати ж у нього те, що Марія має знати. Адже вона, найімовірніше, сама призначала це «як завжди» ельфу.

— Займуся своїми звичайними обов'язками, — лукаво усміхається ельф і, здається, знущається з мене. Я всерйоз підозрюю, що він знає про відсутність у мене знань про «буденність» Марії. Навіть закрадається думка, що він може знати і про те, що я не та сама Марія! От тільки як це перевірити? Поки я напружено ворушу мізками, ельф проявляє до мене милість і підказує: — Наш із вами договір, здається, дійсний ще місяць. Пора вже переглядати і продовжувати. Дістаньте його із сейфа на завтра...

Листопад як справжнісінька магічна істота щезає, ледь попрощавшись, залишивши мене зі знанням, що я маю сейф і десь у тому сейфі наш з ельфом робочий договір, який мені б до завтра відшукати й прочитати.

Без ельфа будинок раптом стає порожнім і небезпечним. За вікнами вже стемніло, чим далі, тим менше перехожих. Я перевіряю двері та вікна, вмикаю скрізь світло — виявляється, вимикачі тут є, але втоплені в стіну та ще й стилізовані під прикраси — і починаю наново обходити дім, дивитися на всі боки вже в більш спокійній обстановці. Також беру письмове приладдя зі спальні і записую різні дрібниці. Ну і не тільки дрібниці.

У правому боці аркуша з'являються запитання — отруєння, переміщення в інший світ, розлучення у драконів, сенс роботи юристом з розлучень, минулі справи. У лівому тиснуться один до одного пункти — комунальні служби, договір з ельфом, родичі Марії, можливі друзі, комунікація зі знайомими, податки і збори, можливі борги і кредити, рівень цін, гардероб, карта міста і світу загалом, політичний устрій, форми спілкування, документи на будинок. Що з цих пунктів потрібніше і важливіше — не розібрати. За ідеєю братися потрібно за все. Але я починаю з малого. З гардероба.