Розділ 3

— Якби я міг помилятися, то подумав би, що зайшов не в ті двері, — вимовляє він, озираючись на всі боки і підтискаючи гострий ніс. — Але на мій жаль, гранд Евро не помиляється.

— Так вийдіть і знайдіть собі більш підходящі двері, — огризаюся я. І так стан нижче плінтуса, здоров'я похитнулося, навколо пил і запустіння. Тепер ось прийшов мені нерви полоскати якийсь франт. Ні, розумом я усвідомлюю, що хамство — не вихід, але слово вже вилетіло.

— І чого я очікував від людини? Багато хто з вас... — він піднімає очі до стелі й обриває фразу на половині, дізнатися про місцевих людей мені не вдається. На стелі, до речі, мешкає товстий великий павук, а навколо люстри розтягнулося на всі боки запорошене сіре мереживне павутиння. Руки, щоб його прибрати, у мене ще не дійшли. Та й страшно якось, бо павук виглядає настільки потужно і кровожерливо, що не виникає сумнівів — він за своє житло буде боротися всіма лапами. Незнайомець розуміюче посміхається. — Упевнений, вам моя пропозиція потрібніша, ніж ви — мені, меноно Скаві.

Мено-хто? Мене ж Марією тут звуть. Але запитання я проковтую, оскільки чоловік без запрошення крокує в ту саму відмиту приймальню, озирає кімнату, обирає найпристойніше і непотерте крісло й опускається в нього з такою елегантністю, яку я тільки в історичних серіалах і бачила. Мені не залишається нічого іншого, окрім як відтерти руки об штани і увійти слідом за ним. Сісти навпроти, про всяк випадок тримаючись за підлокітники, щоб не завалитися спиною. Крісла виявляються дуже м'якими і неновими.

— Записи робити не будете? — хмикає він. 

— У мене гарна пам'ять, — бурчу я у відповідь. Його погляд каже, що він налаштований скептично з приводу цих моїх слів.

— На випадок, якщо пам'ять вас усе ж таки підведе, я надішлю вам папери з деталями нашої справи. 

— Я ще ні на що не погодилася...

— А хто сказав, що я питатиму вашої згоди, — він ворушить лівою бровою в псевдоздивуванні. — Саме ім'я гранда Евро дає мені право не питати.

Я скриплю зубами від невдоволення, це не ховається від мого співрозмовника, але, здається, радше його розважає, ніж злить. Що ж, мені, можливо, пощастило. У цього засранця є почуття гумору, а самовпевненість на такому високому рівні, що зачепити його не просто складно, неможливо. Але доведеться цьому красеню піти, спіймавши облизня, бо я абсолютно не в курсі, чим заробляла собі на життя Марія Скаві... 

— Отже, моя справа не повинна викликати якихось ускладнень навіть у вас, — він переплітає ідеальні довгі пальці, перш ніж пуститися в пояснення.

Я мовчки зітхаю, бо природа знову нагородила чарівною зовнішністю чергового самозакоханого засранця. Він, до речі, з тих самих, рогатих, два темні роги злегка зігнуті назад і розмір мають, напевно, трохи більший за мою долоню. Можливо, він навіть полетіти може, хоча я зовсім не уявляю, де він крила зберігає в такому разі. Гранд багатий і зі смаком одягнений у костюм і плащ — за вікном явно не місцевий місяць травень, звичайна європейська зима, одяг оздоблений вишивкою приємних темних тонів. Гранд — це місцева аристократія, якщо я правильно розумію, тож виглядає все як в історичних серіалах. 

— Я хочу, щоб ви розвели мого племінника.

— Щоб я — що? — я хапаю ротом повітрям. Невже він пропонує мені обдурити свого родича? Розвести на гроші чи що?

— Я про розлучення, меноно. Звичайне розлучення. Ваша спеціалізація, якщо ви не пам'ятаєте, то я вам нагадаю, — він дістає з внутрішньої кишені плаща звичайну газету і простягає мені, вказуючи пальцем на щось конкретне.

Я одразу знаходжу оголошення. Марія витратила чимало грошей, можливо, останні. Воно займає майже одну восьму всієї рекламної сторінки. Красиві вензелі з боків, шрифт теж підібраний — серйозний, але із завитками. «Розлучення з драконом. Дешево. Гарантія 100%». І підпис — менона М. Скаві, юрист першої категорії, дипломований знавець законів і драконячої психології. Он воно що.

— Так, усе правильно, — беземоційно киваю я. — Реклама. Звісно. Я й забула про неї. Бачте, у мене...

— Нецікаво, — відмахується він. І це навіть мене не засмучує, все ж гранд мені ніхто, тож слухати він мене не має. — Я зібрав щодо вас коротку довідку. Ви справді успішно працювали минулого року. А справа гранда Корво... Не картайте себе, у вас не було й шансу.

Несподівано. У тоні його голосу навіть якась м'якість з'являється. Поспішаю списати помічене на слухові галюцинації, бо інакше надумаю ще, що цей нарцис мене пожалів. І що за «справа гранда Корво»?

— І ви прийшли до мене, — нагадую я. 

— Так, змушений був прийти. Ви ж знаєте, що дракони рідко прислухаються до своїх родичів, особливо родичів чоловічої статі, у разі любовних переживань. Це, звісно, не стосується короля, але його величність не побажав вирішити цю справу своїм словом, — сумно зітхає гранд. А в мене в голові крутяться слова «дракон» і «король». Це правда, чи що?! — А отже, втрутитися має професіонал. Розлучіть мого племінника з його... цією... дружиною. Племінник — мій спадкоємець, тож я маю право ухвалювати такі рішення. Запевняю вас, меноно Скаві, це благородна справа. І високооплачувана.

Останнє особливо цінно, враховуючи, що в холодильнику порожньо. Мені страшенно не хочеться братися ні за які справи, але й втрачати можливість заробити, а потім хоч якось влаштувати своє майбутнє, теж не хочеться.