Розділ 8

Розділ 8

Не психую, не злюся. Просто... констатую. Вчора вже пережила весь спектр емоцій, тому сьогодні всередині мене штиль.

Чоловік стискає губи, перетворюючи їх на дві тонкі, знекровлені лінії. Злиться, судячи з блиску в очах, але що поробиш. Він сам обрав шлях і мав прорахувати ризики, перш ніж застрибнути на секретарку.

– Не буде ніякого розлучення. Ти моя дружина, Міра!

На зло мені піднімає документи і з неконтрольованою злістю рве на дрібні частини, підкидає в повітря. Спостерігаю, як папір ширяє сніжком і повільно падає на підлогу. Ну, добре. Візьму ще один зразок, це не проблема. Справжня проблема в тому, що Саша не згоден. А значить, нас чекає судова тяганина.

– Буде, – відрізаю вперто, і Сашка миттю прориває, як дамбу.

– Ти ніхто без мене, нуль! Або сподіваєшся, що я залишу тобі хоч щось після розлучення? Гола від мене підеш, ще й винна залишишся!

Слова ллються з його рота так само стрімко, як і вода зі зруйнованої дамби. Мене одразу ж накриває з головою і тягне каменем на дно від безнадійної перспективи. Але це всього лише слова ображеного чоловіка, адвокат вже озвучила мені раніше приблизний варіант поділу майна.

Тому голосно сміюся, аж до сліз, збиваючи чоловіка з пантелику. Він забувається на мить, підхоплює мій сміх, напевно вважаючи, що все це між нами жарт.

– Коротше, Міра, – заспокоюється першим і з полегшенням видихає, – жарт затягнувся, йдемо вечеряти.

Саша поспішає піти, але я вистрілюю словами прямо йому в спину:

– Твоя маніпуляція не спрацює, я знаю собі ціну і все одно піду.

Хоч з майном, хоч без, плювати.  Зі зловісною посмішкою він цокає язиком і закочує очі. Вже по кепкуватому виразу обличчя все розумію. Занадто добре його знаю, гада!

– І яка вона, твоя ціна, дорога?

Іронічно. Їдко. Ніби я справді без нього ніщо. Жалюгідна тінь. Не буду сперечатися, що досягла багато чого завдяки йому, але... я пахала як проклята заради нашої мережі клінік, розбивалася об стіну, щоб закордонні компанії працювали з нашими лабораторіями і брали до себе на профосвіту співробітників. Та я інвесторів забирала прямо з-під носа конкурентів! Хто ще при своєму розумі буде віддаватися роботі на всі триста відсотків?

Поки я розмірковувала, чоловік ніби підслухав мої думки, підметушився:

– Подумай добре, ми потрібні один одному. Ну, яке розлучення? У нас бізнес, дочка, зрештою. Давай так: клятвено обіцяю більше не допускати помилок. Не дуйся, я все так само кохаю тебе, нічого не змінилося. А та маленька витівка нехай залишиться в минулому.

– Маленька витівка? – кажу і трагічно сміюся, недовірливо хитаючи головою. – Треба було думати про бізнес і дочку до того, як стрибати в ліжко зі своєю секретаркою.

Рубаю його словами, як сокирою кістки. Ламаю безжально, тому що всередині мене нутрощі кислотою випалює. Мені боляче від зради і байдужості Сашка, що аж душа на шматки рветься. Трясе всю, як при лихоманці, а він ще сміє говорити, що кохає мене? Брехня!

– Ну зрадив раз, то що тепер, перекреслити роки шлюбу? – рявкає з докором, ніби це я винна в його зраді.

– Одного разу я почула фразу від подруги: «Зраджують або багато разів, або жодного разу». Так ось ніколи б не подумала, що відчую це на власній шкурі.

Сашко з запалом махає руками і гостро випльовує, дивлячись прямо мені в очі:

– Це та невдаха, що розлучилася з мажором і залишилася з голою дупою?

Від його саркастичного сміху у мене боляче шкрябає на серці, ніби знову з нори виповзла дика кішка. Кромсає там все, а я її велика кігтеточка. Проковтую обурення, бо мова зараз не про Соню. А про її слова, сказані з твердою рішучістю мені п'ять років тому. Всі її називали дурепою, закликали добре подумати, закрити очі на крихітну примху мужика. Мовляв, ну хто в наш час не гуляє наліво?

Але, правда в тому, що Соня вперта і прямолінійна. Пішла з гордо піднятою головою, навіть коли адвокат колишнього чоловіка залишив її ні з чим. Не зневірилася і продовжила жити далі, тільки в чоловіках розчарувалася остаточно.

– Хочеш повторити її долю і поїхати в глухе село крутити свиням хвости?

Намагається колоти мене уїдливістю, як гострим жалом бджоли, але мене таким не пробити. Я вже все вирішила в той момент, коли побачила його на секретарці. Тим більше, нема чого рятувати, давно пора було визнати, що наш шлюб загинув смертю хоробрих. Вдома немає тепла і затишку, спимо ми в одному ліжку як два сусіди – цнотливо. Вероніка мене і зовсім ні в що не ставить, вважає власною прислугою. Так заради чого? Бізнесу? Навіть якщо Сашко якимось дивом звільнить з посади стратегічного директора, я не пропаду!

Так, буде складно і боляче кидати те, у що вклала душу, але жити заради цього зі зрадником не буду! Та я краще, як Соня, залишуся з голою дупою. Нехай оточуючі хоч тисячу разів скажуть, що я хвора – плювати.

Розумію, що далі розумного діалогу не буде, встаю і йду, встигаю пройти якихось жалюгідних десять кроків. Тепер вже його слова летять мені кулею в спину і наскрізь пробивають груди:

– Ну і кому ти потрібна, якщо народити не можеш? Тобі вже тридцять три, а не двадцять. Ти прострочений товар, Мірка!

Глузливо, майже тріумфально. Б'є прямо в ціль, ранячи мене і знову нагадуючи, що я зламана лялька. Немає для нахаби відповіді, всередині і так коївся хаос з учорашньої ночі, а спогади шестирічної давності буквально вивертають навиворіт. І хоч колюча сльоза встигла скотитися по щоці, мій голос все ще твердий:

– Якщо я захочу народити, – випалюю байдуже, ховаючи емоції і запечатуючи їх на сім замків глибоко в собі. – То зроблю ЕКЗ.

Нова порція сміху розноситься по будинку так само стрімко, як огидні запахи згорілої випічки. Чому я все ще стою і слухаю чоловіка?! Мене ніби до підлоги цвяхами прибили, чорт забирай! І він знущально продовжує добивати мене:

– Дай вгадаю – ЕКЗ для Арсеньєва?