4 розділ 4

  - Припини. Марта ще годину тому поїхала справи утрясти. Один із клієнтів подзвонив, там плутанина з документами вийшла. Вона незамінна, просто ідеальна помічниця. Зривається щоразу, навіть у вихідний і у свято. Усе виконує ідеально.

   - Ну так.

   Усе. Це межа. Його останні слова мають ефект останньої краплі. Струна в мені, яка була натягнута до межі, просто лопає.

   Задираю голову і просто... Регочу.

   - Ти мені ще свою коханку в ліжку розхвали. Там вона теж ідеальна, так? Утім... Можеш не старатися. Цей її бік я прекрасно розглянула! На нашому, чорт забирай, святі!

   - Олена, ти що?

   Кір і справді виглядає збентеженим. Шокованим просто.

   Навіть те чортове відео не змогло змусити його показати хоч якусь емоцію! Змінити кам'яний адвокатський вираз обличчя!

   - Ти що? У цю маячню повірила? Так от, до чого твої слова про те, що я хороший адвокат?

   - Ні, Кір. Я як у тій приказці. "Якщо на клітці з тигром написано слон, не вір очам своїм"! Що я, по-твоєму? Очам своїм вірити не повинна? Думаєш, ти сказав, що це неправда, і я раптом повірила, що в мене галюцинації? Так? Так ти собі уявляєш? Ще скажи, що мені таблетки потрібно пити! Тільки от не я одна це бачила! А всі! Або скажеш, це масовий психоз! Хтось погань якусь усім сьогодні в їжу підсипав? У всіх глюки?

   - Олена.

   Кір хмуриться. Важко зітхає. Куйовдить волосся.

А після...

   Просто усміхається мені. Такою рідною і знайомою посмішкою. І...

   Просто обіймає мене! Притягує до себе!

   - Я не сказав жодного слова неправди, Оленко. І до адвокатської майстерності все це не має жодного стосунку. Ця плівка - чистий монтаж. Ти що? Невже цьому повірила? Я ж не брехав.

   Мені здається? Чи в його голосі я чую справжню гіркоту?

   - Ти, як ніхто, знаєш, що іноді я беруся за ті справи, у яких... Хм... Як би висловитися м'якше... Скажімо, з усіх боків дуже не рекомендують за них братися. З дуже високих сторін. Серйозних. Скільки разів на мене тиснули. А скільки погрожували? Скільки незадоволених переможених із протилежного боку? Як правило, їхні погрози просто балачки. Але буває й інакше. Вони мстяться. Роблять гидоти. Створюють проблеми. Тільки ось це ніколи не стосувалося нас із тобою. В особисте жоден покидьок полізти не посмів. Виходить, цього разу я перейшов дорогу тому, у кого ні чорта взагалі немає принципів. І, здається, я здогадуюся, хто це міг бути!

   - Так просто? Ти серйозно? Пропонуєш мені в таке повірити? Кір! Я все на власні очі бачила! Із задоволенням вирвала б їх! І повірила б, що вони мене обдурили! Але ж ні!

   Звільняюся від його рук.

   Відхиляюся.

   Як він після всього взагалі може до мене торкатися?

   - Олена. Я цього не робив. Присягаюся. Я ніколи тебе не зраджував.

   Я завмираю. Довго дивлюся в його очі.

   Коли міг настати той момент, що я почала не помічати граней і відтінків у своєму чоловікові?

   Мені здається, я завжди розуміла. Коли він щирий, а коли тримає обличчя. Адвокатська практика накладає свій відбиток. Йому часто доводиться зберігати вираз крижаного спокою. Пам'ятаю це ще з тих часів, коли я була його помічницею.

   Дуже часто буває, що клієнт просто бреше. А іноді приховує обставини, які вспливають уже в суді. І можуть легко розбити всю лінію захисту, побудовану так ретельно і з величезною працею.

   Кір завжди реагував на таке майстерно. Зберігав ідеальний спокій. Випромінював упевненість.

   Скільки разів у засіданні мені здавалося, що все пропало!

   Але він не губився. Піднімався ось так само впевнено, як і сьогодні, і гнув свою лінію. Упевнено. Чітко. І йому вірили. Він умів переконувати. Завжди вмів.

   І тільки ми з ним знали, що в ці моменти вся справа була на такій тонкій волосині, що її витягнув тільки спокій Кіра!

   Мені здавалося, зі мною він інший. Що я читаю його, як відкриту книгу.

   Знаю кожну його посмішку. За зморшками навколо очей можу розпізнати будь-який настрій. Що тільки зі мною він такий відкритий...

   Але зараз я не розумію! Нічого не розумію!

   Де він, справжній? А де його професійна майстерність!

   - Ти начебто навіть не був здивований, Кириле, - видихаю надтріснутим голосом.

   - Адже ти жива людина, хоч і адвокат. Це відео мало б тебе шокувати! Якби для тебе це було б новиною, звісно!

Тому що мене воно просто розмазало! Розмело на друзки, чорт забирай! Будь-яка нормальна людина саме так би й відреагувала!

   - Ти справді думаєш, що я міг завести коханку? Що я настільки цинік, Олена, що вона крутилася б поруч із тобою? З моєю сім'єю? Допомагала б організовувати наше свято? Була б вхожа в наш дім?

   - Звідки мені знати, - нервово смикаю плечима. - Найкращий спосіб щось сховати, це покласти його на видне місце, хіба ні? Хіба це не найкращий спосіб замести сліди? Відвести від вас усі підозри? І Марта, погодься, занадто вдало раптом поїхала вирішувати ваші справи. Щоб не потрапити зараз під роздачу! Надто вже гладко все збіглося, Кір. Так не буває, якщо такого не планувати!

- Олена.

   - Я йду, Кір.

   Кидаю судомний погляд у вікно.

   Там, схоже, починається гроза. Небо накрило темними хмарами.

   Але...

   Там ковток повітря. Від усього, що на мене звалилося. Від Кіра, чию присутність витримати зараз немає ніяких сил! Від брехні, і...

   Боже мій! Від п'яти років мого життя! Наче я можу собі уявити хоч що-небудь інше!

   Там свобода?

   Але...

   Моїм життям усі ці п'ять років був Кір! Як мені тепер?

   - Не думай таких дурниць, Олен.

   Кір різко смикає мене на себе. Стискає руку так, нібито в лещатах.

   - Ми п'ять років разом прожили. Ти прекрасно знала, за кого виходиш заміж. І зараз ти хочеш через якусь чортову херню все зруйнувати? Навіть не думай, чорт забирай!