Розділ 25

- І він навіть ніякого натяку не зробив на те, про що хоче поспілкуватися? - Це питання стосувалося Ігоря Васильовича, а пролунало воно від Наталі, з котрою ми вирішили прогулятися перед вечерею. Мені необхідне було свіже повітря, щоб впорядкувати думки, а подруга бачила, в якому збентеженому стані я знаходжуся, тож запропонувала вийти з готелю й почала довідуватися, хто дзвонив. Якщо я вже розповіла про Іллю та моє кохання до нього в школі, то чому тримати в секреті прохання тестя? Тим паче я не бачила в цьому проханні чогось надприродного. Дивне, так, але точно не не реальне.

- Думаю, це щось пов'язане з Вадимом, - по факту це єдина ниточка, котра поєднувала мене з Ігорем Васильовичем. Мої відносини з його сином. Існував варіант того, що тесть хотів поспілкуватися стосовно Сюзі, але малеча теж відноситься до нашого шлюбу з Вадимом, тож все зводилося до однієї теми. - Напевно, він не хоче допустити того, щоб ми з Вадимом розійшлися.

- Він гарний мужик, не те що його дружинонька, - Наталі прекрасно знала який характер у Валентини Георгіївни, тож не дивно, що вона відкликалася стосовно моєї свекрухи не надто добре. Як на те і заслуговувала жінка. Не спроста ж ми почали на неї котити бочку. І то за спиною, а не так, як вона любить - прямо та в лоба. Не переймаючись про почуття людей, котрих вона шпетила.

- Я так зрозуміла, що вона не має дізнатися про візит Ігоря Васильовича до мене. Як і Вадим, - мене ось що більше цікавило і водночас бентежило. Ця зустріч була під грифом "секретно", і якщо дещо приховати від Валентини Георгіївни я не проти, навіть задля того, щоб просто поберегти свою нервову систему, то от втаємничувати цю зустріч від чоловіка... Якось... не правильно. Зазвичай ми з Вадимом ділилися всіма новинами та розмовами. Нічого одне від одного не приховували, а тут... пішов якийсь розлад. І я замість того, щоб склеїти ці відносини докупи, спробувати їх зберегти, ніби навпаки все бажаю зіпсувати.

- Ого...

В цьому "ого" було більше сенсу, ніж якби дівчина промовила десяток фраз. Це "ого" означало, що вона вражена, а коли Наталка вражена, то це справді щось важливе і дивовижне. Я б навіть сказала фантастичне.

- Вибач, - подруга вже була готова розвивати цю тему, накинути десяток запитань, щоб разом зі мною знайти істинну причину того, чому Ігор Васильович так несподівано й різко хоче зустрітися, але прозвучала мелодія, яка сповіщала, що до Наталки хтось набирає на телефон, - це Стас.

На губах дівчини тут же розпливається посмішка, а очі загоряються яскравим блиском. Вона приймає виклик і починає щебетати до свого коханого, начебто пташечка, котра сповіщає про прихід тепла та весни. 

Ну, хоч в когось все добре, хоч хтось насолоджується коханням сповна. І Наталка зі Стасом саме ті люди, котрі заслуговують на щастя та все найкраще. Два роки знаходитися в такому собі розпачі, розбивати лоби, намагаючись добитися щастя, майже зневіритися, а потім отримати те, на що вони заслуговують. На своє маля. На новий подих у їхніх відносинах, бо поглянути в цю мить на подругу, то можна подумати, що вона наразі знаходиться у квітково-цукерному періоді зі своїм коханим. Ця прекрасна новина про дитину ніби дала їм новий ковток свіжого повітря, котрий вони вдихнули й випромінюють позитив, ділячись ним з навколишніми.

- Справді? - Вигукує Наталка і я тут же переводжу на неї погляд, бо не усвідомлюю, чи вона отримала гарну новину, чи кепську. Та і по її обличчю це не реально визначити, оскільки дівчина стоїть як вкопана на одному місці й витріщає на мене свої величезні очі. Вони в неї й так чималі, а зараз розміром у величезні блюдця. Та і саме обличчя ніби зблідло. Втратило у фарбі. 

Намагаюся в подруги дізнатися, що трапилося, тому лиш одними губами промовляю "що", щоб не переривати її розмову з чоловіком, бо чутно через динамік, що Стас продовжує щось енергійно розповідати.

- Коханий, ти найкращий...

Фух... Не знаю як для Стаса, а для мене ця фраза прозвучала як мед для вух. Настільки прекрасні слова, що я змогла полегшено видихнути й дати команду серцю - працювати, бо воно зупинилося на пару миттєвостей, очікуючи нову порцію чогось кепського. Якоїсь нової підстави від долі.

Та варто мені дещо вгамуватися, як Наталка вирішує, що зарано я розслабилася, тож починає... плакати. Це останнє, що очікуєш побачити перед собою після фрази "коханий, ти найкращий".

- Що таке? Ти чому плачеш? - Ні чорта не усвідомлюючи кидаюся до подруги, яка вже завершила виклик, а телефон приклала в район серця і міцно-міцно його притискає до тієї зони на тілі. - Тобі погано? Серце схопило?

- Карі, мені дуже добре, дуже, - ридає і водночас посміхається, чим повністю дезорієнтує. Що Стас такого сказав, що привів свою дружину в стан божевільної? Він взагалі то знає, що їй не можна хвилюватися, бо Наталка знаходиться в делікатному становищі? Знає, що дитині потрібні тільки позитивні емоції?

- Чого ж ти тоді плачеш?

- Від щастя, Карино, від щастя, що знайшла його...

- Так, а що там трапилося? Ти скажеш нарешті чи ні? - Ну, "його" це очевидно Наталка говорить про Стаса. Про те, що їй неймовірно пощастило. Але чим же так сильно порадував чоловік мою подругу, що та так емоційно відреагувала?

- Карі, ми йдемо на концерт Маккарті. Стас дізнався, що він сьогодні увечері буде виступати неподалік цього міста та придбав нам два квитки. Уявляєш, Карі? Два квитки! На Маккарті! Уявляєш? Ти в це можеш повірити? МИ ЙДЕМО НА КОНЦЕРТ МАККАРТІ! ЮХУУУУ!!!

Подруга пережила першочерговий шок від цієї грандіозної новини, тож вже зараз раділа як маленька дитина, кинувшись мені на шию й весело викрикуючи всім навколо про те, на який захід ми з нею сьогодні йдемо. Це була її мрія сходити на концерт цього виконавця. Як і моя мрія. Це була ще одна тема, на якій ми зійшлися з Наталі. Ми обидві обожнювали цього співака. Обидві мріяли побувати на його концерті. Ось тільки... Замість безмежної радості я відчула неприємний осад від того, що Стас дбає про свою кохану, про здійснення її мрії, а Вадим... Навіть не знав про ці мої музичні вподобання...