Розділ 9

- А хто? Я?

Невже вона не відчуває смаженого? Невже не бачить, в якому огидному стані я наразі знаходжуся? Чому тоді ще більше підливає мастила у вогонь?

- Він же з тобою живе, а не зі мною, отже, і винна в цьому лише ти! - Ні, не відчуває, після цієї фрази я усвідомлюю, що у Валентини Георгіївни нюх взагалі зник. Або він у неї від народження був відсутній, тому жіночка страху не занюхала.

- Мамо..., - а ось в кого і з нюхом все гаразд, і мізки попри алкогольне сп'яніння працюють. Вадим намагається вгамувати свою матір, але вже пізно. Я давала йому і його матері шанс не влаштовувати конфлікт. Вони мало того, що відмовилися від цього перемир'я, так ще й смачно плюнули мені в обличчя.

- Вимітайтеся з мого будинку! - Перебиваю белькотання чоловіка й втуплююся у свекруху нищівним поглядом. Ніби тільки очима хочу знищити її до розмірів попелу, або хоча б не бачити цієї ненависної пики перед собою.

- Це ти мені? - Спочатку Георгіївна не може повірити, що я вирішила вступити з нею в перепалку, але цей шок минає буквально за пару секунд, адже вже невдовзі вона тільки рада, що це сталося. Ніби жіночка і йшла сюди тільки з тією метою, щоб довести мене до зриву. - Це ти мені говориш, шмаркачка? Мені вимітатися з твого будинку, молокососка?

- Мамо, що ти таке говориш? - А Вадим такими темпами дуже швидко і протверезіє. Він же коли йшов додому, то певно думав, що навколо нього буде крутиться вся урочистість, він же йшов сюди в потрібних кондиціях для святкувань. А тут доводиться дуже швидко приводити себе до тями та рятувати ситуацію, а не продовжувати веселощі.

- А що я говорю не так, синку? - Але ситуацію вже не врятувати, по озлобленому виразу обличчя жінки розумію, що вона буде стояти на своєму до кінця й ні на крок не здвинеться. Ні з цієї кімнати, ні зі своєї позиції. - Ти тягнеш її все життя! Вона тільки й дивиться за малою, і то так собі дивиться! А варто було тобі один раз розслабитися, дозволити собі трішки відпочити, як нашій принцесі щось не сподобалося! Принцесу не влаштовує! Тільки принцеса може відпочивати!

- Все життя мене тягне? Реально? Можливо, ще ви мене фінансово забезпечуєте, а я така невдячна скотина все носом верчу? - Так, наразі я офіційно ніде не працювала. Основний заробіток був на Вадимі. Але є два величезні "але" в цій всій ситуації. Перше "але" це те, що я практично повністю займалася Сюзі, і саме на мені знаходилося все господарство та піклування за донькою. А друге "але" - я робила на замовлення різного роду букети з цукерок, снеків та квітів. Так, такі замовлення не кожного дня, так, це не шалені гроші, але знову чортове "але" - я старалася заробляти, поєднуючи це з догляданням за будинком та виховуванням дитини. Чому тоді вона мене так обгиджує з ніг до голови? Яке вона має право так вчиняти?

- В якомусь роді й так можна сказати! Ти думаєш коляска чи ліжечко для Сюзі коштує всього нічого? Чи, можливо, ми це все купили за фантики?

- Вимітайтеся! Негайно! - Це була остання крапля. Маніпулювати на речах, куплених для внучки, це бридко, гидко і взагалі низько. Мало того, що ця жінка хоче мене тицьнути носом в лайно, так вона ще й бажає зачепити мою доньку? Не дозволю! Цього не буде!

- Ні!

На "ні" й розмов ні. Я не хотіла вдавати до грубості, але якщо до неї словами не доходить, то доведеться застосовувати фізичну силу.

- Карино, що ти робиш? - Так мої дії коментує Вадим, який вже повністю мізками тут, в реальності, і так і не скажеш, що ще буквально пару хвилин тому він ледь тримався на своїх двох ногах. Наразі це цілком адекватний, тверезий чоловік.

Та пізно, коханий, пізно... Відходжу на пару кроків назад, дивлюся прямісінько в очі Валентини Георгіївни й починаю мчати на неї, як бик на червону ганчірку. Жінка дуже запізно усвідомила мій задум, тому не встигає увернутися, натомість вилітає разом зі мною з кімнати Сюзі й опиняється... на столі. Сьогодні замість різного роду страв, якими до цього був щедро накритий стіл, безмозка індичка. Ще жива, але у мене неймовірне бажання це виправити...

- Валентино Георгіївно, - але відходжу від свекрухи, роблю крок в сторону, і підчіпляю тарілку, на якій до цього лежали канапки, але при зіткненні жінки зі столом, вони опинилися на підлозі, - пам'ятаєте цю тарілочку? Ви подарували її мені на день народження зі словами, що моя тарілочка дослівно "відстій", а я кепська господиня, якщо подала в такому їжу для гостей. Пам'ятаєте?

- Таакк...

Ооо, схоже хоча б трохи пиху збила з цієї баби, бо вона так і продовжує лежати на столі, як на лежаку, ще й заїкатися починає плюс до всього.

- Уявляєте, виявилася мега міцною тарілочкою. Видно відразу, що від душі подарована. Від чистого серця. Адже від чистого серця, правда?

Відчуваю, як п'ять пар очей не зводять з мене погляду, як вони бачать, як я наразі божеволію. Як схожу з розуму. А я не можу себе вгамувати, то ж наступної миті роблю те, про що мріяла дуже і дуже давно...