Розділ 4

В першу чергу потрібно захистити дитину - ось що пролітає в моїй голові й поки всі інші витріщаються на Вадима, я часу дарма не втрачаю й мчу в кімнату до Наталі й Сюзі.

- Кохана, а ти куди? - Летить мені в спину перед тим, як я покидаю межі даної кімнати. Язик чоловіка заплітається, чим ще більше підтверджуються мої здогади стосовно стану Вадима. Він напився. Напився до свинячого писку. Чого не було від того моменту, як в нас народилася донька. Чого не було вже цілих п'ять років.

Кидаю в нього настільки нищівний погляд, настільки мені хочеться його наразі вдарити, і залітаю в кімнату, де подруга грається з Сюзі.

- Мамо, - мала тут же відривається від ляльок, яких вони з Наталі розсадили за стіл і схоже "годували" вечерею, та кидається до мене, - тато прийшов? Так?

- Так, доню, тато прийшов, - але тут же беру дитину в полон, не даю випурхнути з кімнати й побачити батька в ТАКОМУ стані, - сонечко, я забула купити цукерки до солодкого столу. Ти могла б мене виручити та сходити з хресною в магазин? Добре? Допоможеш мамі?

- Так, але...

- Дякую тобі, зайчику, - я не даю домовити Сюзі, бо якщо мала почне ставити зустрічні питання, то я можу посипатися. Натомість обіймаю її, цілую в щічку й беру за руку, - сходите в магазин та купите будь-які цукерки, які Сюзі сподобаються, гаразд?

Це вже звернення до подруги, яка буквально пару хвилин тому гралася з похресницею та очікувала на урочистість, а вже зараз я вручаю їй свою доньку й відправляю з будинку, ніби вони мені набридли. Та насправді не хочу допустити, щоб мала побачила свого батька в такому гидкому стані. Вона ніколи не бачила його ТАКИМ, тож і не варто вляпуватися в це лайно. Не потрібно, щоб він став на щабель нижче в очах доньки. Якщо він допускає такий розвиток, то я маю все зробити від себе залежне, щоб цьому запобігти.

- Добре, - ще одна причина обожнювати Наталі, одна з сотні причин неймовірно сильно її любити як подругу. Дівчина без зайвих слів усвідомлює, що щось трапилося й без вагань хоче допомогти впоратися з тими негараздами, які впали на мої плечі. - Сонечко, ходімо?

- Карина! - Разом з цим вигуком відкриваються дверцята до кімнати й на порозі виявляється чоловік.

- Пішли, зайчик! - Наталі дуже швидко орієнтується, все усвідомлює раніше навіть від мене, тож Сюзі навіть не встигає пискнути, малій, скоріш за все, не вистачає часу зрозуміти, що з її татом щось не так, як подруга вислизає з кімнати разом з малою. Вона так хвацько оминула Вадима, що таке враження все життя рятувалася подібним чином від уваги не надто приємних людей. Яким наразі і є мій чоловік.

- Що Карина? - Мала в безпеці, тож тепер можна зайнятися і цим персонажем. Зігнати ту злість, яка наразі нуртує всередині мене стосовно чоловіка. - Що Карина?

- Ти чого кричиш? І чого твоя подруга забрала Сюзі й кудись помчала? Я хотів привітати доньку, - і спирається об одвірок, перестраховується, щоб не гепнутися на підлогу.

- Привітати доньку? Ти реально? Яким чином привітати? Нажершись, як свинюка? Це був твій подарунок для малої? - Мало того, що він палець об палець не вдарив, щоб зам'яти свою вчорашню провину, так він ще й далі себе закопує? Надалі топить образ адекватного чоловіка та люблячого батька?

- Та я трішки...

- Що ви тут розкричалися? - Вадим не встигає виправдатися, як за ним виникає постать його мамусі, яка певно почула крики й вирішила прийти на допомогу синочку? Навряд чи вона примчала, щоб захистити свою невістку. Коли це взагалі таке було? Від неї доброго слова на мою адресу не дочекаєшся, не говорячи вже про те, щоб зайняти мій бій в хоч якійсь суперечці.

- А ви що самі не бачите, Валентино Георгіївно? - Тицяю пальцем на її чадо, яке ж вона і виховувала. Така ідеальна й у всьому ідеальна жіночка. - Ваш синок вирішив привітати від щирого серця Сюзі, ось і нажерся від душі!

- Та чого відразу нажерся? Випили трішки з другом, так сказати за здоров'я доньки.

- Краще б ти мовчав, і то було б краще! - Виправдання не те що гидке, воно нікчемне. Адже він мені обіцяв, обіцяв цього не робити...

- А ти, Карина, така свята, еге ж? - Валентина Георгіївна просочилася вглибину кімнати, оцінила поглядом стан, в якому знаходився її син і замість того, щоб його насварити, сказати, що це, як мінімум, не правильно, повертається в мій бік й починає стартувати саме на мене. - Він такий поганий, а ти така вся ангел во плоті, так?

- Ви про що? - Не можу осягнути, до чого вона веде. Таке враження, ніби я втнула щось мерзенне й зараз жінка почне цим мене шпетити.

- Це ти його довела до такого стану! Це твоя вина в тому, що він емоційно зірвався й ось такі от наслідки! Думаєш так вчинив би чоловік, якби його дружина була б адекватною? Це в першу чергу твоя провина в тому, що він зараз знаходиться в такому стані!

- Ах, моя провина? Це я винна в тому, що він нажерся як скотина?

Все, клему зірвало. Заочно вибач, доню, що зіпсувала твоє свято...

- А хто? Я?

Невже вона не відчуває смаженого? Невже не бачить, в якому огидному стані я наразі знаходжуся? Чому тоді ще більше підливає мастила у вогонь?

- Він же з тобою живе, а не зі мною, отже, і винна в цьому лише ти! - Ні, не відчуває, після цієї фрази я усвідомлюю, що у Валентини Георгіївни нюх взагалі зник. Або він у неї від народження був відсутній, тому жіночка страху не занюхала.

- Мамо..., - а ось в кого і з нюхом все гаразд, і мізки попри алкогольне сп'яніння працюють. Вадим намагається вгамувати свою матір, але вже пізно. Я давала йому і його матері шанс не влаштовувати конфлікт. Вони мало того, що відмовилися від цього перемир'я, так ще й смачно плюнули мені в обличчя.

- Вимітайтеся з мого будинку! - Перебиваю белькотання чоловіка й втуплююся у свекруху нищівним поглядом. Ніби тільки очима хочу знищити її до розмірів попелу, або хоча б не бачити цієї ненависної пики перед собою.

- Це ти мені? - Спочатку Георгіївна не може повірити, що я вирішила вступити з нею в перепалку, але цей шок минає буквально за пару секунд, адже вже невдовзі вона тільки рада, що це сталося. Ніби жіночка і йшла сюди тільки з тією метою, щоб довести мене до зриву. - Це ти мені говориш, шмаркачка? Мені вимітатися з твого будинку, молокососка?