Розділ 7

- Карино, а навіщо ж ти в цю піалу поклала салат? - Кричить з залу Валентина Георгіївна, мати Вадима, і її навіть не хвилює той момент, що я наразі займаюся справами на кухні. Всі мають знати про те, яка я невтепна господарка з її точки зору. - Це ж піала для грибочків та для соління.

- Тримайте мене семеро, бо я зараз не витримаю, вийду до цієї господині та надаю їй тою піалою по макітрі! Будуть їй і грибочки, і огірочки! Все отримає сповна! - Не втримується вже моя мама від коментаря в бік своєї свахи, з якою у неї, м'яко кажучи, відносини не дуже.

Всі розділилися по парах. Якщо мій батько та тато Вадима дивилися собі телевізор, обмінявшись тільки рукостисканням та холодним "привіт" при зустрічі, то Наталі взяла Сюзі й вони разом відправилися розважатися в кімнату доньки. А от ми з мамою попрямували на кухню, щоб ніби то зайнятися кулінарними справами, а насправді втекли від нав'язливої Валентини Георгіївни, якій то не подобалася якась із салатниць, то все не правильно розставлено на столі. Канапки мають бути в одній частині столу, закуски в іншій, а гаряче посередині. Коротко кажучи, у жіночки був свій бзик в плані їжі та її місця розташування, тож я не стала вже сперечатися, а дала собі слово тихенько сидіти й не влаштовувати скандали заради своєї малої. Я не хотіла псувати настрій дитині й маму попросила не зачіпати цю купку, яка неприємно смерділа.

- Карино! Йди сюди! - Мати Вадима не заспокоюється і після того, як я їй не відповіла стосовно піалочок, підвищує голос й в наказному порядку кличе мене до себе. Хочете сказати, що я не красиво відгукуються стосовно своєї свекрухи? Та ну, після того, як мною командують у моєму ж домі та хочуть вивести на конфлікт? І цю жіночку навіть не бентежить той факт, що сьогодні день народження її внучки й не варто псувати дитині настрій своїми заскоками? Думаю, я ще доброї про неї думки, оскільки не хочу тицяти у свекруху палицею та робити так, щоб неприємний запах стояв на весь дім.

- Ні, ну, це вже взагалі виходить за всякі межі! - Мати відкидає в сторону рушник і явно збирається застосувати до свекрухи силу, оскільки очі моментально стають скляними, а руки, в яких до цього часу знаходився рушник, вже стиснуті в кулаки. Вона вже готова рвати та метати.

- Мамочко, я тебе прошу, будь ласка, не треба, - я рідко бачу рідну в такому згвинченому стані, вона практично ніколи не дозволяє емоціям взяти над собою вверх й керуватися ними, відключаючи здоровий глузд. Практично ніколи, коли це не стосується матері Вадима. Адже коли наші мами перетинаються, то повітря так і іскриться між ними, і якби не моя рідна, яка завжди спускає такі можливі конфлікти на гальмах, то очевидно, що все б дійшло до рукоприкладства. - Заради мене. Заради Сюзі. Прошу тебе, не зачіпай цю скажену. Будь ласка.

- Тільки заради вас! - Мама робить крок від дверей та бере рушник назад в руки. Схоже їй потрібно хоча б на комусь вимісити свій гнів, тож бідний рушничок стикається під її міцним захватом. А на його місці могла б бути шия Валентини Георгіївни. - Але нехай тільки спробує зачепити вас, нехай тільки подумає та...

- Все буде добре, мамочко! - Я цілую її в щоку, тримаю зоровий контакт з нею пару секунд, щоб запевнити, що ситуація контрольована і вибігаю з кухні до мегери, яка влаштувала на столі цілу перестановку. Одного погляду на стіл вистачає, щоб усвідомити, що я все зробила не вірно. Хоча... Хто б сумнівався. Що і коли я робила правильно на її думку? Мабуть, такого ніколи не будо. І, схоже, не буде. - Звали, Валентино Георгіївно?

Попри бажання вигнати свекруху з цього будинку, попри не бажання бачити в цьому приміщенні та і загалом її пику, я стримуюся та якомога миліше звертаюся до жіночки. Зображаю щось на кшталт ідеальних сімейних відносин. Яких у нас з нею ніколи й не було.

- Звала! - Ставить в руки боки, пропалює мене нищівним поглядом, ніби я зробила їй щось погане й не розумію, що так не можна робити. - Це що за безглузда тарілка? Куди ти оце її виставила за святковий стіл?

І тицяє своїм пальцем в одну з тарілочок. Вказує на ту безглузду тарілку, про яку мовиться.

- Чому це вона безглузда? - Якщо я спромоглася заспокоїти маму, що не варто зачіпати цю скажену, то далеко не факт, що зможу вгамувати себе, оскільки ця гримза тицяє на тарілочку, яку подарувала мені моя рідна. Дуже, як на мене, красиву тарілочку, а головне, що вона дорога для мене своєю важливістю, бо це презент моєї мамочки. А вона, на відміну від цієї пані навпроти, дарує все від чистого серця та щирої душі. Тож стає прикро, коли дорогу для мене річ називають безглуздою.

- Що це за квіточки? Що це за дитячий садок? Салатниця має бути без всього цього непотребу!

- Як... скажете, - мені хотілося вигукнути, що безглузда тут одна і це явно не тарілочка, але в останню мить втрималася й прикусила язик в прямому сенсі цього слова, що дозволило мені дещо вгамуватися, отримавши фізичний біль, котрий хоча б трішки перекривав моральний. - А я поки наберу до Вадима, запитаю, коли він буде.

Я під приводом того, що потрібно набрати до чоловіка, хотіла змитися назад на кухню, та і справді у мене були сподівання на Вадима, що він як завжди зможе присадити свою матір і та не буде псувати всім навколо настрій своєю присутністю. Ось тільки я не встигла сховатися, мене зупинила наступна фраза.

- А не треба нікуди дзвонити, кохана, твій улюблений чоловік вже вдома...

Як виявилося, Вадим і справді вже був вдома, ось тільки повернувшись до нього обличчям, я розчарувалася тому, що він все ж таки прийшов. Чоловік тримався за одвірок, а ці очі... Я знала цей погляд, дуже прекрасно знала. Я цей погляд не бачила вже цілих п'ять років і сподівалася, що ніколи не побачу. Ну, точно не на день народження рідної доньки...