Розділ 5

Та все ж з часом мені вдалося трішки перемикнутися на стан справ нагальних та відвернутися від цих кепських думок про розлучення. Спочатку ми з мамою та Сюзі роздивлялися цей набір художника й доньці настільки сподобався сюрприз, що вона навіть забула про те, що її не привітав батько. Ну, чи вдала, що забула. Такий варіант теж цілком можливий. Мала тут же взялася творити, тож вже через якихось пів години часу моя мама пішла до себе додому, а я вирушила підготовлюватися до приходу друзів доньки. Сюзі настільки захопилася процесом малювання, що на дві години випала з реальності, зосередивши свою увагу на полотні.

- Мамочко, можна тебе на хвилинку? - Малеча забігла на кухню й потягнула у кімнату. Як виявилося, картина була завершена, тож доня бажала, щоб я оцінила її шедевр.

- Сонечко, це так гарно, ти така молодець, - Сюзі відтворила нашу родину, Вадима, який тримав мене за руку, а донька..., - зайчику, а що це?

- Це коляска, - я думала, що можливо мені здалося, банально запросто могло бути таке, що я схарактеризувала цей предмет не вірно, все ж таки дитині тільки п'ять років, вона робить тільки перші кроки в цьому мистецтві, але Сюзі підтвердила мої здогади.

- Коляска? - І цю коляску тримала донька. Якщо ми з чоловіком стояли біля неї й трималися як молодята за руку, то малеча була відповідальна за коляску, тому що вчепилася в неї, як у свій найбільший скарб.

- Так, дитяча коляска. В ній спить Метью, - промовила малеча, не приховуючи своєї милої посмішки. Такої самої, як у неї була на картині. Точнісінько така сама, донька дуже добре відтворила навіть емоції на полотні.

- Ааа, Метью, ну, так, вірно. Дуже красиво, сонечко, дуже гарно. А тепер давай трішки приберемо тут в кімнаті, а то скоро прийдуть твої друзі.

Метью це братик, про якого мріяла Сюзі. Донька обожнювала дитячий садок, їй неймовірно сильно подобалося спілкуватися з однолітками, але коли вона опинялася вдома, то видно було по маленькій, що їй стає дещо сумно. Батьки це звичайно добре, ми з чоловіком намагалися проводити з нею якомога більше часу, але це все ж таки не те саме, що дітлахи. Вона вигадувала собі уявних друзів, з якими вона розмовляла на різні теми, а одного разу проговорилася нам з Вадимом, що було б круто мати такого братика, як в Каті. Якщо що, то Катя це її подружка з дитячого садка, у якої є молодший братик. Катя розповіла Сюзі, як це чудово мати братика та як з ним класно гратися. Весь час, а не поки знаходишся в дитсадку.

Ми з чоловіком відповіли доньці, що подумаємо на рахунок братика, чи сестрички, і, якщо чесно, то у нас з Вадимом були розмови стосовно другої дитини. Але останнім часом ці розмови стихли, а тепер, після цих двох неприємних розмов... Хтозна, чи мрії Сюзі суджено хоч колись збутися...

Та буквально через тридцять хвилин всі ці роздуми канули в прірву, адже батьки почали привозити дітлахів, тож мені було чим зайнятися й не морочити собі голову різними дурницями. Варто було накрити малим стіл, надати розважальну програму, слідкувати, щоб вони не дай Боже нічим не поранилися й бажано, щоб ще нічого не розтрощили. З останнім завданням було максимально важко впоратися, адже семеро дітей п'яти років, які мають енергії й веселощів стільки, що хоч відбавляй, це гаряча суміш. Навіть не знаю, як з ними справляється вихователька. Жінці потрібно пам'ятник при житті поставити.

- Привіт, як ти? - Коли батьки забрали останню дитину, а Сюзі пішла перепочити перед новою порцією гостей, вже старших гостей, я набрала до чоловіка, щоб поцікавитися, коли він повернеться додому.

- Нормально, - схоже, що Вадима досі не попустило після вранішньої розмови, тому що голос і тон й надалі залишалися максимально прохолодними, січневими.

- Ти вже збираєшся додому? - Я хоч і виснажена після торнадо у вигляді семи дітей, але не хочу псувати настрій чоловіку. Та і куди вже сильніше псувати?І так ясно, що цей настрій в нього коливається між нулем та одиницею. Куди ближче знаходиться саме до круглого бублика.

- Ще ні, - так само відсторонено, настрою як і бажання продовжувати дану розмову немає.

- Як ні? Скоро ж мають всі прийти, потрібно розкласти стіл, - та і взагалі б мені допомогти не завадило, невже я маю сама все тягнути на своєму горбі? Та це ще гаразд, витягну, але той стіл важкий, це чоловіча робота, чому Вадим і це хоче перекинути на мене? Йому абсолютно на все та на всіх плювати?

- Там вже мої батьки на під'їзді, так що вони й допоможуть розкласти того стола.

- Твої батьки? - Тато й мама чоловіка живуть в іншому місті, ми їх звичайно запросили на день народження Сюзі, все ж таки вони її дідусь та бабуся, але Вадим сам казав, що навряд чи їх варто очікувати. Дорога не близька, та і машина у них ніби зламалася. Тож поява батьків чоловіка була малоймовірна.

- Так, мої батьки, Карино. А що, вони не мають права приїхати та привітати свою рідну внучку з днем народження?

- Мають. Гаразд, до зустрічі.

Я не бачила сенсу продовжувати дану розмову, бо нічого хорошого я з неї більше не витягну, а наробити дурниць та наговорити чоловіку зайвого - залюбки. Тим паче варто було морально підготуватися до нової неприємності - до зустрічі з батьками Вадима. Якщо з коханим у мене були прекрасні відносини, ну, до останнього часу так точно, то от з батьком чоловіка, а ще більше з його матір'ю спілкування не задалося...