Розділ 2

Після ранкової неприємної перепалки з чоловіком надалі настрій дещо вирівнявся. Мама тут же згодилася мені допомогти й вже через двадцять хвилин знаходилася у нас вдома, а Ілона, власниця магазину, не підвела й тепер у мене в руках знаходився цей такий бажаний набір художника. Повертаючись назад додому, усмішка знову торкнулася моїх губ і я зрозуміла, що не маю права зіпсувати Сюзі свято. Навіть якщо один з нашої родини цілеспрямовано хоче потопити цей важливий день, то я не маю права стояти в стороні й просто за цим мовчки спостерігати.

Я сподівалася повернутися ще до того часу, поки мала не прокинеться, і маму попросила не будити Сюзі завчасно, та варто було зайти в дім, як я тут же усвідомила - цей план провалений. Не все могло бути настільки ідеально. Адже було чутно голос мого сонечка та матері. Вони щось активно обговорювали між собою.

Як виявилося, рідна двічі прикрила мою спину. Вперше, коли згодилася приїхати та побути з малечою, поки я відлучуся в магазин. А вдруге ось зараз, коли я заходжу у кімнату й бачу, що тут розвели бурхливу діяльність. Бабуся подарувала своїй внучці набір ляльок та іграшкову кухню, і судячи з усього, то наразі у ляльок відбувається чаювання. Адже Сюзі розсадила їх в рядок, там же і моя мама сидить, і всім наливає запашного напою. Реальний час наливає лялькам й бабусю не обділяє.

- Доню, ти вже прокинулася? - Відриваю малу від клопіткого завдання забезпечити всіх чаєм й звертаю її увагу на себе. Можливо, і мене візьмуть в цю чайну компанію? А ще краще б кави випити, бо попереду довгий та насичений день. Підзарядка у вигляді смачної, цілющої кави не завадить.

- Мамо!

Кожного разу емоція Сюзі на моє повернення додому чи то на повернення Вадима однакова - купа радості й суцільний позитив. Тут хочеш чи не хочеш, але залишаєш поганий настрій за порогом й заходиш в дім з позитивним налаштуванням. Як інакше, коли тебе так яскраво зустрічає цей маленький ангел?

- А що це тут у тебе? - Цікавлюся в доньки, що це за величенька компанія прийшла до нас в гості з-поза ранку, киваючи на ляльок різного розміру, кольору волосся й різноманітності суконь на них.

- Це мені бабуся подарувала! Хочеш до нас? Ми якраз сіли чай пити.

- Звичайно, хочу, - я готова два бідони того чаю випити, головне, щоб малеча була настільки ж радісна, наскільки вона себе наразі почуває. - Але перед цим у мене теж для тебе щось є. Ти зачекай тут, а я зараз принесу.

- Подарунок? - Якщо я гадала, що не реально зробити оченята доньки ще яскравішими, то в цей момент вона мене відверто дивує, адже в цьому погляді стільки світла та яскравості, ніби сонце зійшло в зеніт. Хоча, Сюзі і є моє сонечко. Сонечко, заради якого хочеться старатися, рухатися вперед та і просто насолоджуватися життям на цьому світі.

- Еге ж, - згідно киваю й передчуваю новий вибух емоції через три, два... Ого, навіть не встигла дорахувати, як малеча вже стрибає по підлозі й ледве не розливає чай однієї з панянок.

Ну, от як можна не порадувати цю прекрасну дитину? Як можна було дати їй хоч і улюбленого, але просто печива й повідомити, що це її подарунок? Злість на Вадима на якусь мить знову охоплює мене, але це триває не довго, бо я підхоплюю сюрприз Сюзі й повертаюся в кімнату.

- Це тобі, - простягаю малій її презент, а вона навіть спочатку його не приймає. Допитливо на нього дивиться, але не переймає у свої рученята. Невже не сподобалося? Можливо, я щось сплутала й взяла не той набір, що потрібно? Хоча, я точно пам'ятаю, що Сюзі показала пальчиком саме на нього, коли я запитала, який їй сподобався найбільше. Тоді чому вона зараз така ніби розгублена?

- Це ж... набір художника? - Ледве вимовляє донька і таким же як до цього збентеженим поглядом дивиться то на мене, то на цей набір.

- Так, - а я й сама не багатослівна, бо поки не можу зрозуміти, чи мала засмучена, чи настільки задоволена. Можливо, вона не тільки гарно малює, а ще й класна акторка? У нас нові приховані таланти?

- ТААКККК...

Задоволено вигукує Сюзі й в цей момент я дуже щаслива, що ми живемо в приватному будинку, а не у квартирі, інакше б сусіди не сильно раділи такому гучному підйому.

- Я так мріяла про нього! - Донька забирає свій подарунок, але не поспішає його відкривати, натомість кидається до мене в обійми й міцно-міцно до себе притискає. Певно настільки подарунок їй сподобався, настільки й міцні її обійми. Судячи з усього, то дуже сподобався.

- З днем народження, сонечко! - Цілую малечу й водночас дякую всевишньому за те, що послав нам це чудо, котре ось уже п'ять років радує нас та вчить любити світ за те, що він просто є, що він існує. Такому може навчити тільки дитина. Тільки їм притаманна ця функція радіти життю на повну котушку.

- Дякую, мамусю! А де тато? - Мала розглядається в сторони, ніби тато має виплигнути десь з-під килима й закричати "сюрприз", тримаючи в руці хмару різноколірних кульок.

- Сонечко, татові терміново потрібно було поїхати на роботу. Тато передав, що він тебе дуже любить та вітає з днем народження. І тато надіється, що тобі сподобається цей подарунок, - вигороджую Вадима, бо щоб там між нами не було, але стосунки батько-донька не мають постраждати. Дитині потрібні й тато, і мама, тож я ні в якому разі не збираюся псувати імідж чоловіка в очах малої.

- Мені сподобалося, дякую, - промовляє вдячно донечка й прямує до свого набору художника, але я то прекрасно бачу, що її шалений настрій впав на декілька поділок вниз, як тільки малеча дізналася, що тато поїхав та не привітав її зі святом особисто.

Готова Вадима прибити за свою дурну позицію. Показати чоловіку наслідки його впертості.

- Сюзі, котику, ти поки відкривай свій подарунок, а ми з мамою підійдемо трішки пізніше й разом розглянемо, що тобі подарували батьки, гаразд?

Моя мама вкотре рятує з халепи. Бачить, що я засмучена не менше за Сюзі, тож вирішує допомогти. Моя мама, жінка бере руки у свою ініціативу, а не Вадим, не той, хто має це робити. Бо він чоловік, бо він батько, бо він мій коханий...