7. Сповідь зрадника (Давид)

Я почувався покидьком.

Бездушним мерзотником, який зрадив свою сім'ю. 

Я їхав жвавою дорогою, але ніби не бачив інших. Машини пролітали повз. Хтось сигналив. Я не стежив за швидкісним лімітом. 

Тільки приглушений звук мотора. 

Мої пальці, що стискають кермо до скрипу шкіряної оббивки. 

І слова мого сина в голові. 

Про те, що він мене ненавидить.

Господи... 

Як же довго я прокручував у думках цю мить — коли нарешті зізнаюся їй. І скажу, що так. Я негідник. Я звичайнісінький самець, який пішов наліво і закохався, мов пацан. 

Проте що я міг вдіяти. Коли це правда. 

Ми зустрілися на святі. 

Вона була запрошеною артисткою. 

Мала шикарний вигляд. Поводилася елегантно. Аристократично. 

І коли ми заговорили — я вже не зміг її забути. 

Звичайно, я тоді трохи випив. 

Адже це був новорічний корпоратив моєї компанії. 

Я комерційний директор піщаного кар'єру. 

Хороші прибутки. Високі заробітки менеджерів. Та й не тільки менеджерів — водіїв фур, машиністів бульдозерів, кранівників. Працювати в нас престижно. 

Тому президент холдингу розпорядився запросити на вечірку справжню співачку. 

Нею виявилася Даліла. 

Коли почув її ім'я вперше, то вирішив, що це псевдонім. Красиве слово для сцени. Але, коли розговорилися, стало зрозуміло, що ми багато в чому схожі. 

Ми обидва яскраві натури. Творчі люди. 

Тільки я свою стежку артиста давно закинув. Пішов у бізнес, у керівництво. Проявив свої таланти тут. Став меркантильним і практичним. Завів сім'ю. Одружившись просто з хорошою дівчинкою. 

Яна молодша за мене на шість років. 

У мене вона була вже не першою. І я знав, якими стервами бувають дівчата. Свідомо хотів таку.

Скромну, поступливу. Не гулящу. Хазяйновиту.

Моїй матері вона дуже сподобалася. 

Сподобалася Яна і мені. Адже була вродлива, розумна. 

Вона була для мене чудовим партнером усі ці роки.

Рівно до того доленосного вечора. 

До тієї вечірки. 

Коли я розкріпачився і взяв за талію співачку. Яка заспівала шикарну пісню французькою мовою. А потім — прийняла мою спонтанну пропозицію потанцювати. 

Ми кружляли в танці. Грала музика. 

На голову падали конфетті. 

Вона пахла якимись неземними парфумами. 

Усе було не так, як я звик. 

Хоча на танець запросив її радше від нудьги. 

Адже Яна залишилася вдома з дітьми. 

Вирішила, що буде краще, якщо вона не стане плутатися під ногами. Щоб я міг із чистою совістю випити з мужиками, якщо захочу. Адже в нас там міцний чоловічий колектив. 

Так воно й було. 

Крім вагітної дівчини на ресепшені та пари літніх бухгалтерок, жінок у компанії не було. 

Усі дивилися на мене. На нас. Як я танцюю з Далілою під музику. Ні в кого не було претензій і запитань. Адже я бос і маю право чинити, як хочу. 

Я можу собі дозволити багато чого. Навіть її — загадкову і талановиту співачку, якій генеральний відвалив десять тисяч євро просто за те, щоб вона заспівала кілька пісень на тому вечорі. 

От тільки для нас двох та зустріч перетворилася на дещо більше. Я не просто передав їй гроші від шефа. 

Я спробував її, піддавшись спокусі. 

І потім уже не зміг зупинитися. 

Що б не робив, як би не вмовляв себе.

Хоч би як клявся відображенню в дзеркалі, що це був останній раз. Що дівчина в ліжку готельного номера — просто швидкоплинний потяг. З усіма буває. 

Щоправда... Зі мною такого раніше не бувало. 

Я не був гулящим. 

Я справді вірив, що ніколи не погляну на іншу. 

Даліла мала якусь магію. Вона була унікальною. 

Була дуже артистичною. Була особливою. 

І моє серце прискорювалося щоразу, коли я бачив її. 

Доторкався до неї. Цілував її.

Забувши про сім'ю на найближчі кілька годин. 

Щоразу, коли вона мені писала або дзвонила. Мене охоплював страх, що Яна дізнається. 

І мені доведеться обирати — сім'я чи коханка. 

Як я міг обрати? Ніяк.

Я так і не зміг. 

У підсумку — ненавиджу себе за вчинок, який зробив сьогодні. Я не повинен був зриватися. 

Не мав говорити їй це в лоб. 

Та на якусь хвилину мені здалося, що кращого моменту може й не бути. Я не можу їй брехати вічно. 

Вона не заслужила. 

Яна краща за мене. І має право знати. 

Яким монстром став її ідеальний чоловік. 

— Не забудь зазирнути в аптеку, — прийшло мені повідомлення на телефон. — Уже скінчилися. Купи з малиновим запахом. І про запас. Сумую...

Я пригальмував біля аптеки. Скупився. 

Але настрій був жахливим. 

Я кинув дитину в її день народження. 

Напаскудив у душу власній дружині. Посварився із сином. 

А найголовніше — нічого не отримав натомість. 

Я гадав, що мені полегшає, коли все розповім. Що з плечей впаде гора. Але нічого подібного. 

Стало тільки гірше. Я не відчув свободи.

І Яна тепер знає — чоловік зрадник. 

Я спав з іншою, а їй просто брехав. Немов хлопчак. 

На що я взагалі сподівався? Коли починав усе це...

— Привіт, — сказав я їй, коли відчинилися двері квартири. — Як ти?

Вона пішла вперед і обійняла мене. 

Ми поцілувалися. Ліла струсила з мого волосся краплі дощу, який почався раптово. 

Вона цінувала мене як чоловіка. На відміну від Яни. 

У той час як дружина займалася тільки дітьми. 

Далілі вистачало сил стежити за собою, займатися творчою кар'єрою і водночас тішити мене собою. 

Я швидко підсів на це поєднання. 

Дивовижна дівчина з прекрасним тілом. І сильним, твердим характером. Такі, як вона, націлені чітко на успіх. 

У цьому ми були дуже схожі. 

Я і вона ідеально підходили одне одному. 

Шкода, що я усвідомив свою помилку з вибором дружини настільки пізно. І примудрився понівечити чиєсь життя.