Розділ 9 – Подача документів на розлучення.

Розділ 9 – Подача документів на розлучення.

Неділя для мене, на подив, пролетіла дуже швидко. Зранку, щоб не зачахнути, якщо таке взагалі можливо, я вирішила почати день із пробіжки. Бігала цілу годину, не надто швидко, але так, щоб відчути, що все ще живу. Після цього навіть приготувала собі правильний сніданок, зробивши модні авокадо тости з рибкою. Ближче до обіду вирішила, що все ще «тухну» і вирушила прогулятися в парку, а після і пообідала в кафе, не забувши купити нову сукню для зустрічі з майже колишнім. Ну а вечір провела за цікавим фільмом про те, як жінка витончено і дуже жорстоко мстилася чоловікові за зраду, замовивши при цьому собі піцу.

Загалом, день у мене вдався на славу. Утім, не виключено, що це через те, що я вже трохи звиклася з думкою, що Андрія в моєму житті більше не буде. Або ж просто навчилася вміло не думати про чоловіка, намагаючись робити вигляд, що нічого не сталося. До того ж, як не дивно, але самій мені не було нудно. Можливо, в очах інших дівчина, що прогулюється по парку на самоті, виглядала трохи дивно, але мене не особливо цікавила чужа думка. У всіх різні ситуації.

Шкода тільки, що за прекрасною неділею йшов день, який до тремтіння лякав мене. Так-так, саме лякав. Я, чого брехати, не хотіла розлучатися. Звісно, з урахуванням того, що Андрій не зраджував мене і його бажання отримати розлучення – це просто криза середнього віку. Утім, навіть якщо це криза, я все одно була страшенно ображена на нього. Відчуття таке, що він всадив мені ніж у серце, прокрутивши його для вірності кілька разів. Розтоптав мене всю своєю пропозицією і змусив мучитися від невиліковного болю.

І навіть якби він зараз передумав розлучатися, навряд чи я ще колись зможу йому довіряти так, як і до цього. Ні, справді, хто дасть гарантію, що він не зробить того самого ще раз? Раптом мине ще місяць, і він знову передумає?

Хоча, про що я взагалі думаю? У нього є інша, ефектна брюнетка, з якою він у ресторані сидів. А мої фантазії – це, от чесно, ні що інше, як спроба втекти від реальності. Але краще зіткнутися з цією реальність, ніж потім страждати від нездійснених очікувань. До того ж, такі очікування, безумовно, ранять не гірше за розлучення.

Критично подивившись на своє відображення в дзеркалі, я залишилася задоволена. Звісно, я не стала переборщувати зі своїм вбранням, але вдяглася так, щоб Андрій точно зрозумів, кого саме втратив. Красива сукня з широкою спідницею синього кольору, черевички на невеликих підборах і стильне пальто зверху. На додаток, природно, елегантний, непомітний макіяж, щоб підкреслити свою красу. І хоч це було трохи нерозумно, але мені потрібно було кудись виплеснути свою образу. Втерти носа майже колишньому чоловікові, показати йому, що буде скоро лікті кусати від досади, але мене вже неможливо буде повернути.

Вийшовши на вулицю, я протяжно видихнула, а потім підійшла до машини, сіла всередину і попрямувала до РАЦСу. У місце, де сім років тому ми уклали свій шлюб. Дуже іронічно, нічого не скажеш.

– Привіт, – не встигла я вийти з машини і підійти до чоловіка, як він сам попрямував до мене, привітавшись.

– Привіт.

– У мене тут документи є для поділу майна. Можеш підписати, коли прочитаєш, – простягаючи мені папку, стримано промовив він.

– Швидко ти, – кивнувши, не приховуючи гіркоти, протягнула глузливо.

– Це має бути зроблено.

Взявши папку, стиснувши її в руках до побілілих кісточок, я постаралася діяти раціонально. У душі, побачивши Андрія, відразу ж піднялася буря обурення. А його слова, можна сказати, тільки додали дров у це багаття. Мені шалено хотілося послати його куди подалі, виговорити все, що так кипіло всередині, і я ледь трималася з останніх сил. Реально, тільки небажання показати себе дурною істеричкою утримувало мене від цього необачного кроку.

Але, справді, десять років стосунків – це не жарти. Ми знаємо одне одного стільки часу, то як же ми все втратили? Чому наша історія кохання закінчується тут і зараз? Невже для нього наші стосунки взагалі нічого не значили, раз він так швидко знайшов мені заміну. Хоча, яка заміна? Мій дорогий майже колишній чоловік спокійно міг ще в шлюбі зраджувати мене, просто я, дурна, нічого не помічала.

– Як довго ти мене зраджуєш? – вирвалося в мене, але шкодувати про свої слова я навіть не думала.

Нехай він шкодує. Утім, чи є сенс йому про щось шкодувати, коли з іншою жінкою він може реалізувати себе не тільки як бізнесмен, чоловік, а й батько? Кожна людина егоїстична за своєю природою і всі хочуть продовження. Діти – це невід'ємна частина життя багатьох людей. Саме діти приносять у сім'ю емоційне багатство і радість.

– Я не зраджую тобі і ніколи не зраджував, – помовчавши трохи, серйозно промовив Андрій.

Подивившись на колись коханого чоловіка, мені до болю хотілося крикнути йому, що це все нахабна брехня, але цього разу я все-таки змогла стриматися. Нехай збереже трохи гордості й остаточно не перетвориться в моїх очах на покидька. До того ж, ця брехня на благо для нас двох.

– Ходімо всередину, – промовив він, пропускаючи мене вперед.

Не затримуючись, я поспішно пішла вперед, наче за мною гналися дикі пси якісь. Ще добре, що в понеділок не було пишних весіль, аби ще більше стимулювати мій і так нестабільний емоційний стан. Хоча, з цим висновком я точно поквапилася, адже всередині розписувалася пара, з любов'ю дивлячись одне на одного. Так, без пишної весільної сукні, десятків гостей, а тільки вдвох, але ж це їхнє особисте свято і вони можуть робити все, що захочуть.

– Потрібно буде трохи почекати, сідай, – сухо видихнув Андрій, вказавши на стільці поруч із кабінетом реєстратора.

Присівши, слухаючи слова про два кораблі, що вирушили в далеке плавання, слова кохання та емоційне підтвердження молодят свого бажання одружитися, у мене сльози на очах виступили. Що ж, нічого я не прийняла, хоч і намагалася бути сильною. Але, природно, плакати зараз, показуючи свою вразливість, я навіть не думала. Трималася з останніх сил, прикривши очі і намагаючись нічого не чути. Утім, я щиро сподівалася, що ця пара не закінчить так, як ми.