Розділ 5

Я сідаю в машину.

Мене трусить від хвилювання.

Збиралася в клініку я на повному автоматі, намагаючись придумати, як вибратися з проблем… А потім подивилася в дзеркало і виявила, що встигла за час панічних спроб осмислити поїздку до лікаря натягнути панчохи, спідницю і чорно-білу блузу. Вдягаю ще джинсову куртку, щоб не замерзнути.

Нормально.

Слава сидить поруч.

Він більше нічого не говорив.

Не кричав на мене.

Слава легко запалюється і легко гасне.

Нині в нього настала стадія саркастичних зауважень з приводу та без. Я, зі свого боку, продовжую реалізовувати тактику, яка допомогла уникнути нової хвилі образ – я мовчу. У голові цілковитий розгардіяш, суміш образ і безглуздих виправдань…

Я дивлюся в бокове вікно, але не помічаю перед собою ні вулиць, ні людей.

По моїй шиї бігають мурашки передчуття провалу. Мну в руках серветку, швидко перебираючи в голові складові катастрофічного плану з підробки цієї довбаної довідки.

За фальшивкою я звернулася до Саші.

Вона моя подруга і гінеколог.

Ми з Сашею продумали стільки деталей, нюансів, обхідних шляхів… У мене напоготові легенда про непомітні симптоми, причини хвороби, навіть про те, чому я пішла до Олександри в державну клініку, хоча мала б записатись на прийом до приватної (Слава не терпить, коли я повожусь «як простачка»). Однак я не знайшла слів, щоб переконати Славу не тягнути мене до іншого гінеколога.

Мені здавалося, що «безпліддя» вписується в нашу зі Славою історію.

Ми не відразу після весілля почали намагатися зачати, перший час використовували презервативи. Не з моєї ініціативи, звісно, з ініціативи Слави. Мій чоловік – людина, яка прораховує майбутнє до дрібниць. Обставини, за яких у нього мала б народитися дитина, він теж прораховував вкрай ретельно і наперед.

Після одруження Слава продовжував своє закордонне турне, стабільно їздив по філіях щонайменше двічі на місяць. Він тоді не знав, як довго доведеться поєднувати посади, і відмовлявся планувати народження первістка.

«Я хочу бути з ним кожну секунду після народження, Маш. Графік зараз скажений, давай пізніше», – говорив він, формуючи в голові нове безглузде припущення, що одного разу все зміниться, і Слава щиро полюбить мене.

Можливо, полюбить за доньку.

Або за сина.

Я б народила йому навіть двійню.

Ми почали спати без захисту, коли Слава позбувся частини зобов'язань, які його гнітили. Він тоді здався мені таким радісним, таким збудженим. Я дозволила йому зробити зі мною все, що спало йому на думку… Я сподівалася, що вдасться з першого разу, хоча й не звірялася з календарем овуляцій. Я лежала під ним, слухала його важке дихання і відчувала, як у наших стосунках перегорталася сторінка. Але ні того разу, ні наступного…

Ні через місяць, ні через два…

Дива не сталося.

Слава підійшов до цього з притаманним йому раціоналізмом – ми обидва пройшли обстеження й отримали стандартні рекомендації, що потрібно позбутися стресу, не перепрацьовувати, розслаблятися, не перейматися і мати календар фертильності.

На половині шляху нашої «роботи над собою» я усвідомила, що дитина нічого не змінить.

Ймовірно, Слава буде її любити – якщо, звісно, в ньому закладена ця опція, – але я залишуся «необхідним злом», запасною частиною сімейного механізму. Після чергового сексу я раптом уявила, як чоловік продовжує ображати мене, кидатися гострими словами-лезами, принижувати, але вже за присутності сина чи доньки. Уявила, що дитині доведеться витерпіти, усвідомлюючи всі грані стосунків її батьків. Ні, я такого дитині не побажаю…

Я прийняла рішення уникати вагітності.

І ось, до чого мене це привело.

Я хочу зателефонувати Саші, порадитися з нею, але телефон мені недоступний через Славу, хоча й лежить у кишені. Надсилати повідомлення я теж не наважуюся, раптом Слава просто вирве в мене смартфон із написаним компроматом на дисплеї? І ми обидві влипнемо.

Лишається одне, плисти за течією.

Я зроблю все, що залежить від себе, щоб відвести удар від Саші. Вона просто допомагала мені, але якщо Слава зрозуміє, що ми з нею в «змові», він зруйнує всю її лікарську кар'єру. Трохи заспокоюючись, я залишаю серветку в спокої, складаю руки в замок на колінах. Я скажу Славі, що діагноз був попереднім, ми хотіли його ще раз перевірити, тому я не сказала – не хотіла панікувати завчасно. Не повірить? –  І нехай, зате ніяк не доведе, що я йому збрехала.

А що робити потім?

Буду вирішувати проблеми по одній за раз.

П’ятнадцяти хвилинна поїздка закінчується біля приватної гінекології під назвою «Імпульс». Слава виходить з автомобіля, не роблячи спроб допомогти мені зістрибнути з високої платформи позашляховика. Злиться на мене, але що буде після того, як дізнається?