6.3

- Дівчатка, слухайте бабусю. І нікуди не ходіть, поки мене не буде. Хіба що у дворі погуляти.

   Ще раніше ранок.

   Сподіваюся, я все встигну і впораюся до обіду.

   Навряд чи Артур заявиться сюди зранку.

   Але все одно серце не на місці.

   З іншого боку, не можу ж я тягати дівчаток із собою по варіантах квартир!

   Артур явно звільняти наш будинок не збирається.

   А тут довго залишатися я теж не планую.

   Тим більше, після тих документів, які я знайшла.

   За ніч я переглянула багато варіантів квартир.

   Знайшла кілька більш-менш підходящих.

   Добре, що тепер можна все вирішити в листуванні.

   Кілька годин сну - і ось зранку я вже знаходжу відповіді на свої заявки з перегляду квартир.

   - Ти куди так рано зібралася, Христин?

   Чорт. Вислизнути з дому непоміченою не вийшло.

   - Та так, мамо. У місто потрібно з'їздити. Сподіваюся, ти розумієш, що нікому повідомляти про це не треба?

   Дуже сподіваюся, що вона не стане кардинально втручатися. І не набере Артура, щойно я поїду.

   - У місто? А з ким це? Христино, не дури. Ти що? Мужика собі на стороні завела?

   - Я?

   Давлюся чаєм. Здивовано дивлюся на маму.

   - Ти що? Звідки взагалі такі думки?

   - А чия це машина в нас у дворі? Он, сигналить так, що вже вуха заклало!

   - Це орендована машина, мамо, - зітхаю. - Водій її пригнав.

   - Дивись, Христино. Дурниць не нароби.

   Ага. Я тут, можна подумати, найголовніша по дурницях. Ще й на такому терміні вагітності.

     - Я скоро повернуся.

   Насамперед вирушаю в банк. Знімаю готівку.

   Добре хоч, що Артур не вирішив заблокувати мої картки. Вистачило порядності.

   Грошей не особливо багато. Але на кілька місяців має вистачити.

   До обіду вже в очах рябить від переглянутих квартир.

   Варіанти далеко не ідеальні. Ті, які найкращі за розташуванням, виявляються і найдорожчими.

   Вирішую, що на сьогодні вистачить. Фото я зробила. Нехай варіанти за ніч відкладуться в голові.

   Підходжу вже до машини, як помічаю поруч із нею фарбовану блондинку.

   - Так ось ти яка. Христина.

   Цей мерзенний голос я впізнаю навіть уві сні.

   Окидаю її уважним поглядом.

   Минулого разу нормально роздивитися не вдалося.

   Абсолютний шаблон!

   Накачані губи. Вії такі, що реально злетіти можна, якщо ними сильно плескати.

   Відкрите декольте. Вузька спідниця в обтяжку. Височенні шпильки.

   Треба визнати, вона доглянута. Видно, що з салонів не вилазить.

   Але...

   Чорт.

   Абсолютно не розумію, що Артур міг у ній знайти!

   Таких же зараз тисячі. Усі однакові. На одне обличчя. Наче всі до одного пластичного хірурга ходять!

   Хіба що те, що вона молодша?