5.2

- Мамо, а чому ми так терміново зібралися? Наче за нами хтось женеться?

   Дівчатка крутяться в машині. З великими труднощами вдалося терміново їх зібрати, поспіхом нагодувавши сніданком.

   - За нами хтось женеться? Справді?

   Дашенька округляє очі. Майже підстрибує, щоб роздивитися машини позаду нас.

   - Цей вираз такий простий, сонечко. Коли хтось дуже швидко кудись вирушає.

   - А куди ми так швидко?

   - І чому ми без тата? Він сказав, що в нього відпустка. Ми що? Без нього в Діснейленд їдемо?

   - Ні, я без тата не хочу!

   Малятка починають хмикати.

   Так уже. Легко точно не буде.

   - Тато ж казав, ми на озеро поїдемо.

   - І на човнах будемо плавати!

   - Лебедів годувати!

   - І з ночівлею!

   - Ми потім поїдемо. Обов'язково.

   Скули зводить від вимушеної посмішки.

   У нас була міцна сім'я. І у дівчаток - дуже люблячий тато.

   Якби він був поганим батьком або часу дівчаткам не приділяв... Було б простіше, напевно.

   Але навіть при своїй роботі Артур примудрявся знаходити на нас час. І для маляток, і для того, щоб побути удвох...

   Вечері зі свічками... Наші тихі вечори, що переростають у шалену пристрасть.

   Чорт.

   Прикушую губу.

   Ці спогади мені зараз ось точно не допоможуть!

   - Ми до бабусі Валі їдемо.

   - Там же так нудно, - Селена занадто голосно зітхає. Обмахується руками, наче їй різко зле стало.

   - І нічого не нудно. Бабуся за вами скучила. Ми давно в неї вже не були.

   Насправді особливо не відчувалося, щоб моя мама скучила. Захоплення в її голосі, коли я зателефонувала сказати, що ми з дівчатками приїдемо, особливого не чулося.

   Але...

   Вона все-таки рідна мати.

   Поки що більше їхати мені нікуди.

   Потрібно все добре зважити. Поспіхом кудись кидатися в моєму становищі не вихід. Можна тільки дров наламати.

   Готівку я вже підрахувала. На якийсь час зможу зняти квартиру.

   Але дівчаткам хороший район потрібен. І в них заняття. Гуртки. У Селени школа, у Даші садок.

   Потрібно десь поруч із ними шукати. А квартири там дорогі.

   До того ж, мені роботу потрібно ще знайти. Не все так просто. І діяти зопалу я не можу собі дозволити.

   - А тато коли до нас приїде?

   - Подивимося.

   Ох. Сподіваюся, за ті дні, які ми в мами в селі проведемо, вони перестануть постійно думати про свого тата....

   - Дівчатка мої хороші!

   Мама радо нас зустрічає. Виходить із дому.

   - А я вам млинців напекла. Як ви любите! Із медом!

   Малятка несуться на кухню. Вони обожнюють хапати млинці просто там. Ще гарячі. Іноді прямо зі сковороди.

   У моєї мами чинно збиратися за столом у вітальні рідко виходить.

   Вона й не наполягає.

   - Христина. Затримайся поки що.

   Здивовано дивлюся на маму. Так і залишаюся стояти на подвір'ї з валізою в руках, поки дівчатка вже забігають до будинку.

  - А Артур чому не приїхав? Я Романа за м'ясом на шашлик йому спеціально відправила.  У нас м'ясо зовсім не те, що у вас у місті. Знаю ж, як мій улюблений зять наш шашлик обожнює!

   Так.

   Затишні посиденьки у дворі в мами за шашликами теж у минулому. Утім, як і багато іншого.

   - Він не приїде, мам. Зайнятий.

   - Точно?

   Мама примружується. Пильно дивиться мені в очі.

   - Посварилися, чи що? А то я думаю. З чого раптом така терміновість до нас із дівчатками їхати? Зазвичай за тиждень попереджаєте. А тут із бухти-барахти раптом.

   - Я що? Не можу рідну матір провідати?

   - Христино. Ви ж завжди з Артуром мирно жили. За всі роки не пригадаю, щоб хоч раз серйозно посварилися. Може, у тебе просто гормони шалять? Ну а що? Так буває. Перші вагітності нормально все було, а на третій раптом зашкалювати почало. Уже організм не той. І вік.

   - Та що ви всі до віку мого причепилися?

   Взагалі-то, мені й так страшно. Як я буду одна з трьома дітьми справлятися? Ще й із роботою?

   А тут ще з усіх боків мене цим віком клюють. Що мама, що свекруха.

   - А те, що в твоєму віці такі кренделі, Христина, вже не виписують. Це дівчина молода може вибухнути. Образитися на якусь дурницю і до мами поїхати, дрібнички прихопити. А ти вже мудрішою бути повинна. І розуміти...

   - Що розуміти, мамо?

   Підкидаюся.

   І справді гормони? Хоча, я вся на нервах і без такого приводу.

   - Розуміти, Христино, як треба чинити мудро. Ви надовго до нас?

   Натягує турботливу посмішку. Але чому мені здається, що в ній відчувається зараз фальш?

  ________________