5

- Ще скажи, що вона силою тебе взяла. Боже, Вишневський! Ну яка ж це маячня!

   - Христино! Я реально не розумію, як так вийшло! Чорт, та мене блювати потягнуло відразу ж, як я зрозумів, що... І я блював. Натурально. Цілий тазик до чортової матері пішов!

   - Артур. Як я можу тобі вірити? Адже ти всіх використовуєш. Абсолютно всіх і все для того, щоб я зробила вигляд, ніби нічого не сталося. Або щоб... Змирилася з цим, чорт забирай? Не знаю! Ти дівчаток використовуєш. Прикраси ці в будинку. Частування. Маму свою підключив! Вона мені тепер натякає, що я маю чоловікові більше уваги приділяти!

   - Христина....

   Артур зітхає.

   Робить крок до мене, але зупиняється.

   - Матері я нічого не говорив. Вона сама додумала. А дівчатка... Ти ж не хотіла навіть зі мною говорити! Мене бачити! Як мені інакше було до тебе підібратися?

   - Ні, Артуре. Ти робиш усе, щоб нагадати мені, яка в нас щаслива сім'я! Була! І що частиною цієї сім'ї був ти! Щоб я нікуди не пішла! Не змогла! Ось що ти робиш! І даєш мені зрозуміти, що я не впораюся, якщо від тебе піду!

   Обхоплюю плечі руками.

   Це боляче.

   Боляче, коли він зрадив.  Коли він мчав до іншої в лікарню.

   Так і стоїть перед очима, як Артур над нею нахилився.

   Турбувався ж.

   А для мене... був недоступний.

   Один раз? І знудило його?

   А ось бачити їх усіх разом. Маляток, які з обожнюванням дивляться на свого батька. Повернутися у звичну обстановку, де все таке дороге й рідне...

Це ріже по живому. Щоразу вдаряє. Нагадуючи мені про те, яким було наше щастя. Чи воно було тільки ілюзією?

   - Від наркозу тебе знудило тоді, Вишневський.

   - Христина... Мені боляче розуміти, якого болю я тобі завдав. Я шкіру із себе готовий зірвати. Та я й так почуваюся зовсім без шкіри. Я розумію, що мені виправдань знайти важко. Але просто вислухай мене. Я люблю тебе. Тебе, дівчаток, наше життя. Чорт, та ми ж усе одне ціле!

   - І ти так просто все це зруйнував. Одним цілим і з нами, і з другою сім'єю зібрався бути. Скажи, Артур. Вона була в нашому будинку? Може, навіть у нашому з тобою ліжку? У машині? Де ще? Ти тягав її по всіх наших місцях? А, може, вона й не одна? Ти всі ці роки розважався на стороні?

   - Христина.

   Він важко зітхає. Втомлено розтирає чоло рукою.

   - Я в дурмані тоді був. Наркоз тільки почав відходити. Ні чорта не розумів. Навіть того, де знаходжусь. Відчув тепле тіло... Просто на собі. Чорт, та я навіть не розібрався, що це не ти... А коли туман перед очима розсіявся. Чорт, та я прибити цю дурепу був готовий!

   - Вишневський, позбавь мене, будь ласка, від цих подробиць. Я не хочу знати, як ти її...

   - Кріс. Я клянуся тобі. Лише один раз.

   Артур таки рухається на мене. Хапає мої руки. Стискає долоні.

   - Клянуся тобі. І більше нічого не було. Поки ця погань не зателефонувала мені повідомити, що вагітна. І аборт робити пізно.

  - Артур. Ну що ти мене за дурочку тримаєш, а? Просто так незнайомі жінки на незнайомих чоловіків не накидаються. Тим більше, коли ті під наркозом. Це просто хворі фантазії якісь! А в житті так не буває!

   А ще до незнайомих жінок не мчать у клініку. Особливо, якщо це було випадково й гидко.

   Не купують їм квартири, - вона ж точно казала, що він її квартирою забезпечив.

   Не наймають помічниць по дому і не вмовляють їх удома сидіти, щоб із дитиною нічого не сталося.

   - Я кажу тобі чисту правду, Христина. І я шалено каюся в тому, що так вийшло. У будь-якому стані, я не повинен був сплутати іншу з тобою.

   - Якщо ти хоч щось відчуваєш до мене, Артур. І до наших дівчаток. Ти даси мені простір. Свободу.

   - Кріс. Мені шкода. Але я не можу.

   - Будеш утримувати мене силою? Посадиш під замок і приставиш охорону? Як твій парламентер Амелін?

   - Я просто хочу, щоб ти зрозуміла. Те, що в нас є, - воно справжнє. Головне. Вона ніхто. І завжди буде ніким, Христино. Я просто прошу тебе зрозуміти. Розібратися. Осмислити. Я знаю, що шалено винен. Прекрасно розумію, що її дитина - це проблема. Але я прошу тебе, Кріс. Не руйнуй те, що в нас є.

   - І як ти, цікаво, збираєшся цю проблему вирішувати, Артур? Приведеш їх до нас у дім? Будеш привозити свого сина на вихідні погратися з дівчатами? Адже він їхній брат. І навіть якщо те, що ти кажеш, - правда, то ця жінка вже не буде ніким. Вона буде матір'ю твого сина. Як ти  дівчаткам нашим це пояснювати збираєшся? Тато просто випадково опинився на чужій тітці. І тепер у вас братик з'явився. Так?

   - Ні, Христино. Гроші на дитину я давати, звісно, буду. Це мій обов'язок, хоч би як вона була зачата. Але... Не більше. На цьому все.

   - Ти навіть бачитися з ним не збираєшся?

    - Він буде моїм сином тільки біологічно. Обов'язок свій я виконаю. Але не більше.

   - Ти ж навіть не збирався мені говорити, так, Артур? Якби не випадковість, я ніколи б про це не дізналася?

   - Так, Кріс. Не збирався. Тому що вони для мене нічого не значать. Ви моя сім'я. Ви і більше ніхто.

___________________

Так що, дівчата? Може, не такий він і винний, ммм? Що скажете?